У час, коли держава урізає бюджет на фінансування культури, ми відчуваємо, що зобов’язані публічно й голосно говорити про людей, які усвідомлюють цінність культурних процесів та інвестують у їх розвиток. Бо наша спільна діяльність міститьпотужний потенціал. Кожна видана книжка вже є початком для локальної зміни в культурі й дає поштовх до наступних кроків.
Ми поцікавились у Петра Бондаревського, Андрія Божка, Мстислава Чернова, Ігоря й Тетяни Сухорукових—друзів IST Publishing—про їхню мотивацію розвивати культуру і співпрацювати з нами. Їхні інвестиції мають рушійну силу, але на цьому справа не закінчується. Бо після видання книжки обмін між нами й читачами лише посилюється. Зараз ми бачимо, як «економічний капітал» закладає основи для формування чогось більш невловимого, цінного і критично необхідного для зміцнення зв’язків між нами. Ми відчуваємо, що початковий капітал перетворюється на довіру, емпатію й навіть на любов.
Петро Бондаревський, засновник видання Your Art, керуючий партнер Internet Investments Group
Інвестиції в культуру насправді найдохідніші. Так, саме інвестиції, а не меценатство чи допомога. У капіталістичній економіці цінність будь-якого об’єкта має бути прирівняна до грошей. Такий об’єкт називається активом. Культура є об’єктом, що з часом може збільшити (змінити) вартість, тому в нього є сенс інвестувати. На противагу такій позиції меценатство підкреслює вторинність об’єкта. Це пасив, що з’їдає гроші й втрачає цінність. Саме таке сприйняття культури та її фінансування зараз присутнє в масовій свідомості. «Навіщо нам Держкіно, зробіть краще дороги й відремонтуйте лікарні». А давайте хакнемо систему й наші мізки, адже культура насправді — це актив. Усе створене в культурі з часом набуває цінності. Завжди. Тому не інвестувати в культуру — найбільша дурниця, яку можна вчинити досвідчений інвестор.
Що це за актив із назвою «культура»? Він має дуже абстрактні властивості, важко піддається вимірюванню й оцінюванню, його цінність зазвичай абстрактна й суб’єктивна, але майбутні дивіденди від культурного активу перевищують усі економічно-ринкові ризики. Культура змінює країни й потік грошей, формує цивілізації та змушує людей коригувати власну поведінку: кудись летіти, чогось хотіти, когось підтримувати.
Нині масова культура (як і популярна) пропонує топос технократії (тих, хто вірить у силу технологій) і пан-діджиталізацію (яка змінить наше життя на краще, вилікує від корупції й усе налагодить). Загалом ця теза правильна і продуктивна. Але її реалізація іноді нагадує привид віри в «цілющу індустріалізацію», яка мала все змінити й «підняти країну [СРСР]» (чого насправді не відбулося). Проте діджиталізація (а також індустріалізація) — це лише технології. А те, куди вони нас приведуть чи як їх буде застосовано — це культура, цінності та сенси, які сформують бачення світу та мотивацію, визначають усе наше життя. Це первинне й першочергове. Тому коли ми інвестуємо в культуру й мистецтво, то впливаємо на джерело всіх змін.
Андрій Божок, друг видавництва IST Publishing
На позір книжки IST — про культуру, кураторство, культурну критику, урбаністику, художні практики й багато інших цікавих, але переважно вузькофахових тем. Проте при уважнішому ознайомленні для мене ці видання виявилися насамперед книжками про любов.
Любов до книжки як важливого носія сенсів та ідей. Книжки з якісним дизайном і увагою до деталей. Любов до поширення знань і розвитку мови, шо нею ми можемо говорити про світ, у якому живемо і якого прагнемо. А також про своє місце в українській культурі та її місце у світовій.
Книжки IST надихають мене підтримувати команду і створювати спільні проекти. Зокрема тим, що в них я знаходжу важливі сенси: «Культура навчає, як поводитися й існувати в певному суспільстві, й так надає смислів життям його представників. Саме тому вона сприяє соціальній інтеграції та єдності», — пишуть Паскаль Ґілен і Тайс Ляйстер.
Сподіваюся, що ці книжки надихнуть і вас. Спробуйте
Мстислав Чернов, міжнародний журналіст, письменник, керівник Української асоціації професійних фотографів
Люди, які хочуть розвивати культуру, часто постають перед тими самими викликами: пошук професіоналізму і брак довіри. Як директор Української асоціації професійних фотографів я зацікавлений у підтримці візуального мистецтва в Україні. Але як це зробити? Як знайти тих, хто цього потребує? Як знайти тих, кому можна довіряти і хто справді професійно зробить важливу справу? Культура не може існувати без людей, які займаються мистецтвом: без художників, режисерів, письменників, фотографів, мистецтвознавців — і цей список можна продовжувати. Також культура не здатна існувати без медіаторів: без тих людей і організацій, які створюють форми, щоб представити мистецтво публіці. Я маю на увазі створення музеїв для сотень творів мистецтва, перетворення тисячі слів у книжки, які можна взяти в руки й почитати. Ті, хто це творить, у безкінечному потоці інформації знаходить золото сьогодення для людини. На моєму шляху таких професіоналів в Україні, на жаль, було небагато. Але ще менше тих, чия діяльність прозора і відкрита, чиї цінності зрозумілі та близькі кожному. Видавництво IST Publishing — серед цих небагатьох.
Я вдячний і щасливий, що є люди з чудовою репутацією та смаком, які попри складний час продовжують любити й робити важку, проте важливу для українського суспільства роботу. Я вірю, що такі люди гідні підтримки й захвату.
Ігор та Тетяна Сухорукови, друзі видавництва IST Publishing
Мы уверены в команде, которые занимаются этим героическим делом. Давно знакомы с их работой в других направлениях. Уверены, что они отбирают действительно интересные работы значимых авторов, ищут хороших переводчиков (то есть вкладываются ещё и в украинский язык). С каждой новой книгой они это подтверждают. И уровень становится все выше. Это развитие вдохновляет. Что главное для нас в книгах издательства — тексты серьезные, настоящие, это не популяризаторство, которое упрощает и боится сложного.
Чтобы попытаться объяснить зачем я (Игорь) это делаю, хочу вырвать из контекста цитату Паскаля Гилена из их свежей книги «Креативність та інші фундаменталізми»: «Інвестування набуває ознак художньої діяльності, що в ній колективна віра підтримує вельми віртуальний світ». Издательство делает то, что я считаю жизненно необходимым для Украины. Без живой своевременной культуры здоровое общество невозможно. Вообще я вижу, что рассчитывать на помощь государства — старомодно и опрометчиво. Хоть Украинский культурный фонд и помог реализовать много сильных проектов. Последние события, когда бюджет на культуру очень легко сбрасывается как балласт, как мешок с песком, это подтверждают. Только прямая помощь от людей-потребителей культурного продукта может разжигать пламя чего-то настоящего. Это инвестиция в будущее, в то важное, что обязательно проявляется и гарантированно плодоносит. Приятно быть частью этого процесса.
