Фрагмент із книжки "Терор з повітря" Петера Слотердайка

Фрагмент із книжки "Терор з повітря" Петера Слотердайка

У серпні 2023 року у видавництві ist publishing вийшла книжка "Терор з повітря" Петера Слотердайка, що започатковує нову серію видавництва ist publishing і представляє міждисциплінарні дослідження про війну і культуру — warning books series. Нижче ми публікуємо фрагмент з видання.


Про ХХ століття згадуватимуть як про епоху, головною ідеєю якої стало цілити не в тіло ворога, а в його довкілля. Це основна ідея терору в більш експліцитному вираженні. Цей принцип Шекспір провидчо вклав в уста Шейлока: «Ви узяли моє життя, забравши / Всі засоби, якими досі жив я!»[1]. Поряд з економічними, сьогодні в самий центр уваги потрапили також екологічні засоби людського існування. У новому методі – вилучати з довкілля, у якому перебуває ворог, необхідні умови його життя – проступають обриси специфічно модерного, постгеґельянського поняття жаху[2]. Жах ХХ століття – це дещо значно більше, ніж я-можу-бо-я-хочу, з яким якобінська самосвідомість ішла по трупах тих, хто перешкоджав її свободі; він також принципово відрізняється від замахів анархістів і нігілістів останньої третини ХХ століття, які мали на меті передреволюційну дестабілізацію буржуазно-пізньоаристократичного суспільного устрою[3]. Його, зрештою, ні за методами, ні за цілями не можна плутати з фобократичними техніками старих чи новостворюваних диктатур, що за допомогою вивіреної мікстури з «церемонії й терору»[4] тримають у покорі власне населення. Жах нашого століття – це форма прояву модернізованих з огляду на теорію довкілля знань про знищення, згідно з якими терорист розуміє власних жертв краще, ніж вони самі себе розуміють. Якщо тіло ворога уже не можна ліквідувати за допомогою прямих влучань, то нападник дістає змогу унеможливити його подальше існування, достатньо надовго занурюючи ворога в непридатне для життя середовище. 


З цього висновку випливає сучасна «хімічна війна» – як напад на базові, залежні від довкілля життєві функції ворога, а саме: дихання, функції центральної нервової системи й сприятливі для життя температурний і радіаційний режими. Насправді тут відбувається перехід від класичної війни до тероризму – тією мірою, наскільки цей перехід передбачає відмову від схрещування клинків між рівними ворогами. Терор відходить від наївного обміну збройними ударами регулярних військ. Йому йдеться про заміну класичних форм боротьби на теракти, спрямовані на довкільні передумови життя ворога. Така зміна стає зрозумілою, коли сили противників дуже нерівні – як за актуальної кон’юнктури недержавних воєн і сутичок між державними арміями та недержавними формуваннями. Військово-історична курйозність газової війни з 1915 по 1918 рік полягає в тому, як це стає зрозуміло в ретроспективі, що в ній по обидва боки фронту підтримувані державою форми екологічного терору були інтегровані у так зване регулярне ведення війни законно рекрутованими арміями – за відвертого порушення статті 23а Гаазької конвенції 1907 року, у якій застосування отрут і будь-якої зброї, яка посилює страждання, було повністю заборонене проти ворога, не кажучи вже про цивільне населення[5]. У 1918 році у складі німецьких військ було понад 9 газових батальйонів загальною чисельністю майже 7000 бійців, союзники ж мали понад 13 батальйонів «хімічних військ», що разом налічували понад 12000 бійців. Експерти небезпідставно говорили про «війну всередині війни». Формулювання вказує на виокремлення екстермінізму[6] з узвичаєного воєнного насильства. Численні свідчення солдатів, а також офіцерів Першої світової підтверджують, що у газовій війні вони бачили принизливе для всіх учасників виродження військового мистецтва. Однак невідомо про жоден випадок відкритої непокори військових цьому новому «закону війни»[7].


Відкриття «довкілля» відбулося в окопах Першої світової, коли солдати обох сторін стали здебільшого такими недосяжними для наготованих для них патронів чи снарядів, що неминуче постала проблема атмосферної війни. Те, що згодом стали називати газовою війною, було знайденим технічним рішенням, принцип якого полягав у досить тривалому – на практиці це означало принаймні кількахвилинному – огортанні ворога хмарою шкідливих речовин достатньої «бойової концентрації», поки він не стане жертвою своєї природної потреби в диханні. Ці отруйні хмари майже ніколи не складалися з газів у строго фізичному сенсі, радше з найдрібніших часточок речовин, які вивільнялися внаслідок легкого вибуху. У зв’язку з цим привертає увагу феномен другої артилерії: вона цілила вже не в солдатів та їхні позиції, а в повітряне середовище тіла ворога. Поняття «влучання» розмивається: те, що було досить близько до об’єкта, віднині могло з досить високою ймовірністю – отже, оперативно – вважатися переможеним[8]. За пізнішої фази постріли класичної артилерії фугасними снарядами комбінувалися з пострілами нової артилерії, що утворювали туман. Відбувався гарячковий дослідницький пошук способів, як можна запобігти швидкому розрідженню газових хмар, і водночас – як стабілізувати газові хмари над полем бою. Зазвичай це робили за допомогою хімічних додатків, які модифікували поведінку надзвичайно летких часточок бойового пилу в бажаний спосіб.


Унаслідок подій біля Іпра наче гриб після дощу виросло щось на зразок воєнної кліматології, значення якої не буде перебільшеним, якщо ми назвемо її логічним провідним феноменом тероризму. Вчення про отруйні хмари – це перша наука, що видала ХХ століттю атестат зрілості. До 22 квітня 1915 року це твердження було б патафізичним[9]; після воно має вважатися стрижнем онтології актуальності. До сьогодні не визначений статус вчення про отруйні хмари або теорії непридатних для дихання просторів у межах кліматології лише підтверджує, що кліматична теорія досі не емансипувалася від своєї природничо-наукової застиглості. Насправді вона була, як ми покажемо, першою серед нових наук про людину, які виросли зі знання світової війни[10].


Блискавичний розвиток військових засобів для захисту дихання (популярна назва – протигази) свідчить, що війська пристосовувалися до становища, коли людське дихання також мало взяти безпосередню участь у воєнних діях. Дуже скоро Фріц Габер зміг пишатися титулом батька газової маски. У військово-історичній літературі вказано, що між лютим і червнем 1916 року лише німецьким військам біля Вердену з відповідного польового складу видали майже п’ять з половиною мільйонів газових масок та 4300 кисневих апаратів (розроблених для гірничої справи), на додачу два мільйони літрів кисню[11] – із цих цифр стає очевидно, якою мірою вже на той час «екологізована», перенесена в навколишню атмосферу війна стала боротьбою за респіраторний «потенціал» супротивника. Боротьба тепер стосувалася й біологічних слабин учасників конфлікту. Концепт газової маски, що дуже швидко набрав популярності, втілює намагання атакованого вивільнитися зі своєї залежності від безпосереднього атмосферного середовища, ховаючись за повітряним фільтром – перший крок до принципу кондиціонера, який базується на відмежуванні певного приміщення від навколишнього повітря. З наступального боку цьому концепту відповідала знову-таки ескалація атмосферної агресії – застосування отруйних речовин, які мали здолати способи захисту дихання противника. З літа 1917 року німецькі хіміки й офіцери стали використовувати дифенілхлорарсин, речовину, відому як «синій хрест» або «Кларк І», який у формі суспензії був здатен проникати крізь ворожі повітряні фільтри – ефект, на який атаковані відреагували назвою «пробивач масок». Водночас на Західному фронті німецька газова артилерія застосувала проти британських військ принципово новий бойовий газ – «жовтий хрест» або «лост»[12], який уже в найменших дозах при контакті зі шкірою, слизовими оболонками й дихальними шляхами викликав найтяжчі ушкодження організму, особливо сліпоту й катастрофічні нервові дисфункції. Серед найвідоміших жертв лосту або іприту на Західному фронті був і єфрейтор Адольф Гітлер, який на пагорбі біля Вервіку (Ла Монтань), що на південь від Іпра, у ніч з 13 на 14 жовтня 1918 року потрапив під одну з останніх газових атак британців; у спогадах Гітлер писав, що вранці 14 жовтня його очі наче перетворилися на розжарені вуглини; після подій 9 листопада в Німеччині[13], чутки про які дійшли й до померанського лазарету Пазевальк, він пережив рецидив осліплення лостом і саме тоді вирішив «стати політиком». Навесні 1944 року Гітлер, усвідомлюючи наближення поразки, зізнався Шпееру, що боїться знову осліпнути. До самого кінця він не зміг позбутися психічних наслідків газової травми. Серед військово-технічних детермінант Другої світової війни, здається, відіграла свою роль та обставина, що Гітлер на ґрунті цих подій інтегрував у свій особистий концепт війни, з одного боку, ідіосинкратичне розуміння газу, з іншого – практику геноциду[14]



[1] «You take my life / When you do take the means whereby I live». – Венеціанський купець. Дія IV, акт 1 (пер. з англ. Ірини Стешенко).

[2] Пор.: G. W. F. Hegel, Phänomenologie des Geistes, Frankfurt/M. I970, S. 431 ff. У терорі здійснюється, за Геґелем, «стримана, абсолютна, непоступлива впертість і затятий атомізм реального самоусвідомлення… Єдине досягнення і вчинок загальної свободи — це смерть, і то смерть, що нічого не досягає й нічим не наповнена, бо заперечене – це не наповнена змістом точка абсолютно вільного Я, і тому це найбайдужіша, найбанальніша смерть, яка має не більше значення, ніж розтин капустини або ковток води» (Геґель Ґ. В. Ф. Феноменологія духу / пер. з нім. Петра Таращука. Київ : Основи, 2004. С. 405–406).

[3] Пор.: Albert Camus, L’homme révolté, Paris 1951, dt.: Der Mensch in der Revolte, Reinbek bei Hamburg 1953/1991, bes. S. 121–198, де наголошується на відмінності між індивідуальним терором і державним тероризмом (укр.: Камю А. Бунтівна людина. Київ : Фоліо, 2022. С. 247–316).

[4] Пор.: Joachim Fest, Hitler. Eine Biographie, München 2000, S. 205.

[5] Оскільки обидві сторони були свідомі порушення правил ведення війни, вони утримувалися від подання скарг через використання отруйних газів урядам ворожих країн. Німецька національна апологетика завжди зберігала брехливий аргумент проф. Габера, що хлор – це не отруйний, а подразнювальний газ, і тому Гаазька конвенція не поширюється на його використання.

[6] Від терміна «екстермінація» (з лат. exterminatio), що означає винищення біологічного виду чи етнічної, релігійної групи; синонім геноциду. – Прим. наук. ред.

[7] Пор.: Jörg Friedrich, Das Gesetz des Krieges: das deutsche Heer in Rußland 1941–1945. Der Prozeß gegen das Oberkommando der Wehrmacht, München 1993.

[8] Попередньо цього ефекту досягали шляхом масованого використання осколкових снарядів, пор.: Niall Ferguson, Der falsche Krieg. Der Erste Weltkrieg und das 20. Jahrhundert, München 2001, S. 290: «Величезна кількість снарядів мала компенсувати брак точності».

[9] Патафізика – термін Альфреда Жаррі. Тут патафізичним є вигадане або випадкове. – Прим. наук. ред.

[10] Про виникнення веселої нефології [наука про хмари. – Прим. наук. ред.] на початку ХХ ст. йдеться у монографії: Richard Hamblyn, Die Erfindung der Wolken. Wie ein unbekannter Meteorologe die Sprache des Himmels erforschte, Frankfurt/M., 2001. Найважливіші висновки науки про людину з феномену воєнної пропаганди та їхнє зняття у тоталітарній масовій комунікації відбито в теорії масового психозу Германа Броха, див. с. 97 цієї книжки й далі.

[11] Пор.: Martinetz, a. a. 0., S. 93.

[12] Названий так Фріцом Габером за іменами відповідальних наукових співробітників д-р Ломмеля (Байєр, Леверкузен) та проф. Штайнкопфа (співробітник Габера в Інституті фізичної хімії та електрохімії кайзера Вільгельма в Далемі, під час війни «Прусського військового інституту»). Через запах цей бойовий газ називали також «гірчичним газом», за його нищівною дію – «гунською сполукою», або «іпритом» – за місцем його першого використання.

[13] Повалення німецької монархії. – Прим. наук. ред.

[14] Щодо невикористання хімічної зброї під час Другої світової війни пор.: Günther Gellermann, Der Krieg, der nicht stattfand. Möglichkeiten, Überlegungen und Entscheidungen der deutschen Obersten Führung zur Verwendung chemischer Kampfstoffe im Zweiten Weltkrieg, Koblenz 1986.


Читати також
Конспект клубу книжкових амбасадорів. Зустріч третя Конспект клубу книжкових амбасадорів. Зустріч третя Фрагмент із книжки Павла Макова "Фонтан виснаження. Acqua Alta" Фрагмент із книжки Павла Макова "Фонтан виснаження. Acqua Alta" Ігор Чекачков. NA4JOPM8. Тексти Ігор Чекачков. NA4JOPM8. Тексти Доротея Ріхтер. Флуксус — художники як організатори Доротея Ріхтер. Флуксус — художники як організатори Борис Філоненко. Візуальний есей “🐴 — двері” Борис Філоненко. Візуальний есей “🐴 — двері” Нам треба бути дуже близько одне до одного: розмова видавчинь IST з видавчинями Valiz (Амстердам) Нам треба бути дуже близько одне до одного: розмова видавчинь IST з видавчинями Valiz (Амстердам) Никита Кадан «Начали строить землянку, чтоб защититься от грозы, — построили город» Никита Кадан «Начали строить землянку, чтоб защититься от грозы, — построили город» Доротея Ріхтер. Художники й куратори як автори — конкуренти, співавтори чи колеги Доротея Ріхтер. Художники й куратори як автори — конкуренти, співавтори чи колеги Як видати книжку: конспект з Book Champions Weekend 2021 Як видати книжку: конспект з Book Champions Weekend 2021 Фрагмент із книжки "Повітряна війна і література" В. Ґ. Зебальда Фрагмент із книжки "Повітряна війна і література" В. Ґ. Зебальда Розширене поле фотографії. Фрагмент з книжки Джорджа Бейкера Розширене поле фотографії. Фрагмент з книжки Джорджа Бейкера «Добрий комікс зробити складно». Фрагмент розмови Ганса Ульріха Обріста з Робертом Крамбом «Добрий комікс зробити складно». Фрагмент розмови Ганса Ульріха Обріста з Робертом Крамбом Борис Филоненко. «Собаку зовут Шедевр». Художественный проект Влада Краснощека Борис Филоненко. «Собаку зовут Шедевр». Художественный проект Влада Краснощека Труднощі перекладу або англомовна версія книжки «Де кураторство» як колективна практика Труднощі перекладу або англомовна версія книжки «Де кураторство» як колективна практика «Щасливі падіння» Євгенії Бєлорусець. Фрагменти «Щасливі падіння» Євгенії Бєлорусець. Фрагменти Павло Маков "Фонтан виснаження. Acqua alta".  Другий кураторський стейтмент Павло Маков "Фонтан виснаження. Acqua alta". Другий кураторський стейтмент Перформування спільного міста. Фрагмент з книжки Паскаля Ґілена Перформування спільного міста. Фрагмент з книжки Паскаля Ґілена Фрагмент з книжки "Цикл лекцій про сучасне життя тварин" Євгенії Бєлорусець Фрагмент з книжки "Цикл лекцій про сучасне життя тварин" Євгенії Бєлорусець Значення присутності. Інтерв’ю Ганса Ульриха Ґумбрехта з Іваном Іващенком Значення присутності. Інтерв’ю Ганса Ульриха Ґумбрехта з Іваном Іващенком У м'яті. Фрагмент коміксу Бориса Філоненка, Данила Штангеєва й Антона Резнікова У м'яті. Фрагмент коміксу Бориса Філоненка, Данила Штангеєва й Антона Резнікова Інвестування у культуру: коментарі про мотивацію, книжки та любов Інвестування у культуру: коментарі про мотивацію, книжки та любов Сергей Братков «Мы знаем одержимых художников, но не знаем одержимых кураторов» Сергей Братков «Мы знаем одержимых художников, но не знаем одержимых кураторов» Конспект клубу книжкових амбасадорів. Зустріч друга. Як працює Іст паблішин Конспект клубу книжкових амбасадорів. Зустріч друга. Як працює Іст паблішин Відкриття Мистецької бібліотеки. Запис дискусії першого дня роботи міського простору Відкриття Мистецької бібліотеки. Запис дискусії першого дня роботи міського простору Вивчаючи світовий досвід: вестернізація радянських логотипів у 1960–1980-х роках. Рокас Суткайтіс Вивчаючи світовий досвід: вестернізація радянських логотипів у 1960–1980-х роках. Рокас Суткайтіс Конспект зустрічі Клубу книжкових амбасадорів IST Publishing Конспект зустрічі Клубу книжкових амбасадорів IST Publishing Товарні знаки модернізму: чому про це треба видавати книжки Товарні знаки модернізму: чому про це треба видавати книжки Як ми бачимо. Джон Берджер. Фрагмент Як ми бачимо. Джон Берджер. Фрагмент Фрагмент із книжки «Розмови про архітектуру» Фрагмент із книжки «Розмови про архітектуру» Паскаль Ґілен «Ми мусимо навчитися жити обіч радикально Іншого» Паскаль Ґілен «Ми мусимо навчитися жити обіч радикально Іншого» Фрагмент з книжки "Анрі Картьє-Брессон. Інтерв'ю та розмови 1951-1998" Фрагмент з книжки "Анрі Картьє-Брессон. Інтерв'ю та розмови 1951-1998" Продукування присутності. Фрагмент з книжки Ганса Ульриха Ґумбрехта Продукування присутності. Фрагмент з книжки Ганса Ульриха Ґумбрехта Розладнаний час. Фрагмент з книжки Ганса Ульриха Ґумбрехта Розладнаний час. Фрагмент з книжки Ганса Ульриха Ґумбрехта Виктор Мизиано «Если куратор — художник, то и художник может быть куратором» Виктор Мизиано «Если куратор — художник, то и художник может быть куратором» “А комусь ще подобаються міста? Екологія проти модернізації”. Фрагмент “А комусь ще подобаються міста? Екологія проти модернізації”. Фрагмент Паскаль Ґілен і Тайс Ляйстер. Культура у підмурках європейської спільноти Паскаль Ґілен і Тайс Ляйстер. Культура у підмурках європейської спільноти Джордж Бейкер: «Передусім, чи є фотографія медіумом? А може, формою медіума? Мистецтвом?» Джордж Бейкер: «Передусім, чи є фотографія медіумом? А може, формою медіума? Мистецтвом?» «Люди снова стали писать и читать», — Павел Маков об авторских книгах, новой книге «До По» и будущем, которое наступило «Люди снова стали писать и читать», — Павел Маков об авторских книгах, новой книге «До По» и будущем, которое наступило