Мистецька бібліотека [далі — МБ] — місце, що поєднує точки — літери, сенси, людей та належить до мережі міських публічних бібліотек — Львівської муніципальної бібліотеки.
У квітні 2022 року команда видавництва ist publishing, зокрема, Катерина Носко, Настя Леонова, Борис Філоненко, долучилися до створення концепції бібліотеки та колекції мистецької книги.
За півтора роки робити у відреставрованому просторі початку XX століття представлена широка колекція книг і періодичних публікацій у полі сучасного мистецтва, архітектури, дизайну, фотографії, теорії та історії мистецтва та суміжних дисциплін.
Окремим фокусом є артбуки та виняткові мистецькі видання. Багатофункціональний простір у центрі Львова поєднує унікальну колекцію книг, читальну залу, лекторій, виставковий простір.
16 листопада 2023 відбулося відкриття МБ по вул. Шота Руставелі, 8. Під час відкриття відбулося відкриття виставки артбуків та дискусія. Нижче ми публікуємо розшифрування розмови з Василем Кметем, Василем Карпівом, Веронікою Селегою, Анастасією Леоновою, Павлом Гудімовим. Модерувала подію Катерина Носко.
Катерина Носко (видавчиня ist publishing, кураторка МБ)
Вітаю всіх, товариство! Сьогодні відбувається відкриття МБ, над якою тривала робота більш ніж 1,5 роки. Це хвилююча та радісна подія, яка стала можливою завдяки синергії міської ради Львова, Львівської муніципальної бібліотеки та ГО “Іст паблішин”. Для нас це був надзвичайний досвід, отримавши який, ми відчули себе залученими у справу, більшою від нас самих, справою, що органічно співінує з книговидавничим сектором та впливає на інфраструктуру культури.
Перше слово я би хотіла надати Василю Карпіву, адже ми зараз знаходимося у будівлі, якій більше століття і весь процес відновлення та реставрації став важливим етапом до перетворення філії на мистецький простір.
Василь Карпів (реставратор, засновник KARP Restorer)
Філософія нашої команди є в тому, щоб максимально показувати, зберігати, консервувати правдиву історію.
Цьому будинку понад 100 років, тому в процесі досліджень уже було зрозуміло, що за цей час відбулося багато змін: ремонти, реконструкції. Коли ми почали роботи, коли стали відшуковувати елементи стінописів, у нас з’явилося розуміння того, що у своєму первинному вигляді це був прекрасний простір, і наше основне завдання — повернути простору минулу прекрасність.
Звичайно, що зараз це вже інший погляд, але цей погляд принаймні показує нам, якими були ті оригінальні розписи, оригінальна столярка, деталі на дверях, фурнітура. Це все є автентичним, це те, що було закладене архітекторами, коли формувався простір.
Цікавим є те, що ви, гуляючи по цьому простору, у кожній кімнаті будете бачити якісь складні епізоди з життя цього обʼєкта, наприклад, шрами від затоплення. Щоб ви розуміли, по стелі, де колись була їдальня, практично весь день текла вода, вона й залишила свої сліди.
Є певні перепланування чи знесення перегородок, стін. По підлозі, по стелі проглядаються лінії, які колись були. Залишені печі, які були перебрані й відтоді доповнені. Весь цей комплекс речей свідчить про ту історію, яка почалася 100 років тому і яка триває тепер. Триває вже в іншому контексті, але з мистецтвом, з тим мистецтвом, яке було і яке є нині.
Проєкт неймовірно цікавий тим, що він муніципальний. Я особисто дуже вдячний за довіру, тому що деколи мені не віриться в такі проєкти в нашій країні, але це дуже великий крок уперед, європейський крок, який говорить про те, що ми є культурною столицею, що ми підтримуємо традиції, ми їх розвиваємо, і спільними зусиллями можна зробити все.
Катерина Носко
Далі я хочу надати слово Василю Федоровичу, директору бібліотеки, і запитати, чим є Мистецька бібліотека — певний проєкт із системи концептуальних бібліотек. Адже є URBAN бібліотека, ProFashion бібліотека, і в кожної свій фокус. Сьогодні, 16 листопада 2023 року, відкривається саме МБ. Скажіть, будь ласка, як ви визначаєте важливість цього фокуса на мистецьку колекцію в публічних бібліотеках в Україні, зокрема у Львові, у воєнний час, і яке місце сьогодні у Львові займає концепт саме мистецької бібліотеки?
Василь Кметь (директор Львівської муніципальної бібліотеки)
Коли я почав працювати в мережі публічних бібліотек, то ідея поєднати мистецтво й бібліотеки вже формувалася, і йшлося про те, яким чином це мало бути реалізовано.
Якщо говорити про те, що ми наразі робимо, то потрібно розуміти: у той час, коли ворог знищує бібліотеки, — ми їх створюємо, і це, напевно, перший найважливіший вимір буття бібліотеки у воєнних умовах і в обставинах, коли сенс війни й боротьба за нашу культурну ідентичність мусить мати певні форми, засоби та механізми свого захисту. Тому що коли ми говоримо про буття у воєнний час, маємо розуміти, що це тривале ХХ сторіччя, яке в нашій історії ознаменувалося трьома війнами, і, як не парадоксально, для нас визначальним завжди був один і той самий ворог.
Усі ці війни пройшли своїми жорстокими фронтами через землі України, але якщо спершу війна була за території, то потім — за ресурси. Сьогодні ж ми говоримо про війну за ідентичність. Ворог не бачить нашого існування, не визнає права на наше буття — це знищення або асиміляція. І справді, цей потужний культурний чинник і посил на знищення — той мобілізуючий фактор для нас, коли ми маємо розуміти: потрібно знайти та пізнати свою ідентичність, пізнати, хто ми є.
Другий момент, який теж дуже важливий — пошук себе. Деколонізація неможлива без розширення гуманітарного дискурсу, без розширення того кругозору, тих світоглядних позицій, у яких ми існуємо. А що, як не мистецтво, є найкращим засобом для цього.
Коли ми простежимо історію книги та культури читання від середньовіччя до сьогодення, то зможемо помітити кілька важливих тенденцій. Вони повʼязані передусім з тим, що культура читання та культура книги як артефакту з елітного, скажімо так, відокремленого від побутового — суспільного — життя еволюціонує. Адже співтворцем є суспільство.
Насправді цей шлях від автора до читача, від читача до автора в сучасному світі апелює до візуальних методів, візуальних способів світосприйняття, світовідтворення — до різних, інших, які колись називали нетрадиційними. Те, що стосується пошуку, зокрема у сфері викликів, які ми маємо зі штучним інтелектом, очевидно є надзвичайно важливим чинником.
У мережі бібліотек ми формуємо осередки, які мають своє концептуальне значення. Це дуже важливий спосіб не просто зберегти бібліотеку як архаїчний, історичний простір: це важливий спосіб зберегти бібліотеку як інструмент творення, як інструмент, який був би актуальний незалежно від того, що відбувається зовні. Цей інструмент має відповідати попиту суспільства і має допомагати суспільству виховувати самих себе, тому бібліотека як осередок освіти, як осередок мистецького перформансу, як осередок експерименту розширює і свої шанси на буття, і дає суспільству більше можливостей для самореалізації. Тому коли ми говоримо про URBAN бібліотеку, Медіатеку, ProFashion бібліотеку, і про цілу низку інших проєктів, які вже є або ще на етапі реалізації, то це важливий чинник пошуку такої ідентичності.
Мистецький контекст у цьому проєкті є більш відкритий і дуже добре асоціюється з історією нашого міста та його сьогоденням. Львів — це місто, яке потребує і варте гарних і якісних, дуже різних мистецьких осередків. Ми знаємо ті проєкти, які здійснюються у сфері скульптури, ми знаємо про формування нових мистецьких просторів, то чому бібліотека не могла бути в цьому тренді і стати тим чинником для формування читацького контексту? Через це проєкт і видається мені дуже цікавим.
Вдячний колегам, які стали співініціаторами ідеї, за те, що ми маємо можливість спільно її реалізовувати.
Катерина Носко
Тут також важливо зазначити, що незважаючи на те, що ядром обрана мистецька колекція, усе ж таки бібліотека залишається універсальною для того, щоб лишити можливості для будь-кого з різними інтересами прийти та звернутися до природничих наук, літературознавства, нон-фікшену і фікшену. Тобто бібліотека пропонує досить різні можливості.
У цьому контексті передаю слово Насті Леоновій і запитую, хоча й сама знаю відповідь, бо ми разом це робили. Як формувалася концепція, які були складнощі, і що значить зараз — сформувати мистецьку колекцію публічної муніципальної бібліотеки?
Настя Леонова (видавчиня ist publishing, кураторка МБ)
Коли ist publishing долучилися до проєкту півтора року тому, для нас як видавництва, яке спеціалізується на книжках про культуру і мистецтво, працює з текстами, артбуками, іноземними та українськими авторами, дійсно дуже не виcтачало місця в Україні, зокрема книгозбірень, які фокусувалися саме на цій темі. Тому в нас одразу було розуміння, які книги ми хочемо зібрати, які теми обрати. Насамперед — загальна історія культури з фокусом на історії мистецтва, архітектурі, дизайні, фотографії, театрі, музиці. Саме такі видання ми й шукали.
Коли ми починали роботу, бібліотека, яка тут уже існувала, налічувала понад 40 тисяч видань. Ми вирішили передивитися цю колекцію та залишити третину, яка стосувалася теми мистецтва. Також ми комунікували з аудиторією, яка була тут раніше, аби не втратити її та бути більш універсальними. Саме тому колекція складається і з художньої літератури (поезія, проза), і з видань про історію мистецтва, (більш наукові тексти). Коли ми готувалися до відкриття, то формували нову колекцію: україномовні, англомовні видання, є навіть французькою та німецькою, такі, що вже не можна придбати, і які будуть важливі для досліджень студентів, науковців. Це про те, як дивитися на мистецтво, як з ним комунікувати.
У нас був і є великий напрямок, який нас цікавить, — артбуки, тобто мистецькі видання, створені художниками. Ми дуже раді, що змогли їх залучити в колекцію, і ми продовжуємо шукати унікальні, рідкісні видання, які створені власноруч. Іноді вони існують в одному-двох примірниках, і саме такі рідкісні книги є дуже важливим елементом книговидавничої системи, тому що саме з ось таких видань, які ви робите вдома, і починається книговидавнича сфера. Це той напрямок, який ми хочемо розвивати в бібліотеці та, зокрема, будемо будувати навколо цього програму.
Велика кількість книжок була зібрана як пожертва для бібліотеки, було залучено багато людей і партнерів, за що ми дуже вдячні. Цей процес не зупиняється, ми дуже відкриті до нових видань, тому можна приносити книги і знайомитися з тими, що вже є.
Катерина Носко
Також важливим був організаційний момент: як усе відбувалося, як ми писали листи нашим колегам з-за кордону, розповідали про те, що це перша бібліотека в Україні такого напрямку. Усі радо надавали свої видання. Ми їздили на різні книжкові фестивалі, прямо там на місці забирали ці книжки і у валізах перевозили в Україну. Насправді все це збиралося намистинками, і ми були вдячні як за передану палету книжок, так і за один екземпляр, який нам приносить особисто художник. Це дуже цінні моменти, коли відчувається гуртування спільноти, якій не байдуже, що буде в бібліотеці.
Далі передаю слово Вероніці. Вероніка, як мені здається, має колосальний досвід у перетворенні традиційної бібліотеки на новий простір, місце взаємодії.
Як ти оцінюєш досвід створення мистецьких колекцій в Україні в публічних бібліотеках? Також ми знаємо, що артбук дуже цінна річ, але наразі вона перебуває в нас у вільному доступі. На твій погляд, які є ризики та застереження, коли така книга, твір мистецтва, потрапляє у вільний доступ?
Вероніка Селега (співзасновниця ГО Бібліотека майбутнього, CEO агенції Bickerstaff)
Востаннє я була на відкритті бібліотеки у 2019 році в Києві. У цьому контексті Львів задає дуже високі стандарти на рівні бібліотек і дуже сильно впливає на все бібліотечне середовище. Те, з яким сенсом і з якою стратегією у Львові підходять до створення і переосмислення бібліотечних просторів, як каже молоде покоління, — це космос.
Важливо сказати про синергію, яка дозволила, на мій погляд, створити таке місце. Це громадський сектор, це професійне середовище, і це запит від влади. Коли ця синергія відбувається, тоді ми маємо такий результат. Якщо один із цих компонентів випадає, то зазвичай щось іде не так.
Хтось із вас помічав, що раніше на бібліотеках ставили решітки? Колись вони були обов’язковою частиною, тому що бібліотеки зазвичай знаходилися на першому поверсі житлових будинків. На сьогодні це виглядає як варварство. Як на бібліотеці можуть бути ґрати? Ми їх прибрали, і з часом це пішло. Тож тепер маємо змогу перейти до нового рівня — це рівень довіри. Спробувати дати бібліотеці подихати от у такому просторі, з вільним доступом до такого рівня книжок. Я не знаю вартість колекції, але очевидно вона набагато більша, ніж в інших публічних бібліотеках. Це про довіру і про спільну творчість, це спільна справа.
Бібліотека — це про своє місце, і воно належить громаді. Варто спробувати піти таким шляхом довіри до аудиторії, до своїх відвідувачів і подивитися, як буде працювати місце через місяць, два, рік, і тоді робити перші висновки.
Катерина Носко
Павле, ви займаєтеся кураторською діяльністю, а також ви видавець. У вас назва видавництво говорить сама за себе — Артбук. Воно існує вже не один рік, ви видаєте книжки про культуру, мистецтво, книжки художників. За цей час, поки функціонує видавництво, поки ви як куратор, також працюєте з мистецькою книгою, інтегруючи її у виставки, чи бачите ви динаміку від аудиторії, чи є ці зрушення?
Павло Гудімов (куратор артцентру Я Галерея)
Катю, дякую за найскладніше питання.
Якщо ми говоримо про постійну боротьбу за аудиторію, яка відбувається у всіх книговидавців, то є різні підходи.
Один з перших — орієнтуватися на запит аудиторії. Видавництво Артбук ніколи не працювало з тим, щоб задовольнити запит широкої аудиторії. Це дуже нішеве видавництво, яке займається лише мистецькою книгою, що переважно демонструє сучасний стан справ у мистецтві. Ці книжки, можливо, будуть набагато цінніші через 20, 30, 50 років, а, можливо, через 100 років. Вони будуть давати чесний зріз.
Мені дуже приємно, що навіть війна не зупиняє видання книжок, але їх ніколи не було забагато. Виходить кілька позицій на рік, але якщо ми говоримо зараз про місця, де ця книжка мала би бути, то саме мистецькі бібліотеки — це, як правильно сказала Ніка Селега, вузька ніша. Це одночасно і чиста правда, і факт, який хочеться змінити, щоб мистецька книга мала набагато більше майданчиків реалізації, тобто не один відділ в магазинчику.
Як куратор я приділив 5 років свого життя платформі Українська візуальна книга (була представлена і на Форумі видавців, і на Книжковому Арсеналі), щоб створити спеціальний майданчик для популяризації такої книги. Коли збирається купа факторів, поступово це явище починає говорити за себе.
Тепер я не хочу стверджувати як видавець чи як куратор, я хочу трошки розширити спектр і зрозуміти, що в нас дуже мало видавців мистецької книги.
Є такі динозаври, як видавництво Родовід Лідії Лихач, які, по суті, заклали певний фундамент якості мистецької книги і перетворили це на експертне явище, коли кожен реліз очікуваний.
У нас є видавництва, які час від часу випускають ще паралельно якусь мистецьку книгу, але вони розуміють, що це фінансово не вигідно, тому що таке видання дороге у виробництві. Мистецька книга має бути надрукована на особливому папері, це особлива поліграфія, підвищена якість. Такі вимоги не тільки художників, це вимоги й аудиторії. Відповідно ця книга дуже погано «сидить» онлайн. Вона не живе в діджитальному форматі, вона живе в паперовому форматі. І це так само певний момент застарілості такої книги, але застарілість у доброму значенні слова, традиційність.
Коли ми говоримо зараз про МБ як місце особливої ніші, я би хотів розглянути сам контекст того, як ми прийшли до розуміння такої кластеризації. Не просто так тут з’явилася Я Галерея та власне МБ: це момент наближення форматів, щоби співпрацювати. Тому я чудово розумію, що люди, які приходять на виставку [у Я Галерею], з задоволенням зайдуть у бібліотеку. Посидіти в зручному кріслі, погортати книжки з колекції.
Я хочу констатувати, що з відкриттям МБ дві третини цього будинку присвячені мистецтву. Це така утопія: у житловому будинку є колишня бібліотека Церетелі, під час війни консьєржка заради допомоги нацистам «здає» мешканців, сам будинок 1906 року, побудований банкіром Міхалом Стоффа. Але тепер усе змінюється, змінюється публічна функція.
Володимир Костирко, по суті, є концептуалістом цього простору у візуальному плані, тобто як виглядає цей простір, чому він такий чесний. Загалом цей львівський стиль, який став популярний переважно через комерційні заклади (кав’ярні, ресторани), він тепер стає ознакою мистецьких інституцій. Тобто відбувається декомерціалізація львівського стилю. Володимир Костирко став не лише одним з тих, хто консультував, але й тим, хто зробив дуже багато речей своїми руками, керував різними службами з погляду естетики цього простору. Якщо не для всіх поки це очевидно, то з часом ви зрозумієте: заходячи в цей простір, ви опиняєтеся в інтер’єрі, де є слід ремонту 1906 року. Де ви таке побачите? Машина часу так не працює.
Колекція книгозбірні на даному етапі формується з різних джерел. Не тільки закордонні, а й українські художники, видавці передають літературу саме в МБ. І від того, як буде працювати ця бібліотека, залежить майбутнє такого формату. Якщо цей формат відбудеться як дієвий, тоді дійсно, це буде задавати тренд. Це залежить від команди, від людей, від того, як проходить конект з аудиторією. Я думаю, що наразі ми маємо надзвичайно позитивний формат проєкту, який не затягнувся на роки. Це все було зроблено швидко, і всі: видавці, аудиторія, — усі супер відкриті. Це є певним лотом довіри.
Що є особливо важливим: ця бібліотека буде мати те, що ви ніде в публічному просторі не знайдете, — ексклюзивні книжки. Тут така концентрація потенційної аудиторії, що тільки бери й роби. Тому я хотів би побажати максимально якісно розпоряджатися тим фантастичним ресурсом, який є. Усім, хто видає книжку, — не бути скупими й дарувати сюди книжки, у місце експертності. Тому хай живе МБ.
Катерина Носко
Василю Федоровичу, у мене ще є кілька питань про підходи до роботи в МБ.
Мені дуже подобається метафора про те, що бібліотека — пам’ять світу, і ми знаємо, що одна з функцій бібліотеки — зберігати інформацію, але й робити її доступною.
Скажіть, чи застосовувалися у випадку з МБ якісь нові підходи, які раніше не практикували в бібліотечній системі? Чи, можливо, ви плануєте щось інтегрувати, що буде вирізняти МБ?
Василь Кметь
Передусім треба сказати, що МБ — це перша бібліотека, де від першого дня все те, що ви бачите, увесь її фонд є повністю каталогізованим і внесеним в електронну систему АБІС. Це означає, що ви можете скористатися сервісом, ще навіть не будучи читачем, і побачити, що є у фонді бібліотеки. Уся наша мережа каталогізується і працює в АБІС, і те, що ми створюємо нові сервіси на базі цього програмного забезпечення, є одним з дуже важливих моментів. МБ вже стає одним із експериментальних майданчиків, наперед з успішним результатом.
Другий момент, який є важливим: створюючи такі концептуальні бібліотеки, ми намагаємося профілювати політику комплектування. Тобто ми володіємо й хочемо володіти функцію експертності в мистецькій літературі та артбуках. Це означатиме, що ті сервіси, які ми будемо пропонувати користувачам, будуть засновуватися й на цьому інтересі.
Катя Носко
У мене питання до Вероніки. Варто сказати, що організувати подібний простір — дуже надихає. Можливо, будуть ще люди, які захочуть у своєму місті, селищі переформатувати ту бібліотеку, яка є в них. У мене є подруга Ліза, яка живе в Київській області, село Стави, і в неї маленька дитина. Вона каже: «Катю, що мені потрібно зробити, щоб моя бібліотека стала такою, як МБ у Львові?» Я не знайшла, що їй сказати. Тому користуючись нагодою, це питання хочу переадресувати тобі, Вероніко. Яка покрокова інструкція, чи є вона? Що потрібно, які шляхи того, аби прийти в простір і зробити його сучасним місцем взаємодії?
Вероніка Селега
Інструкції немає, якщо коротко. Запорука потенційно успішного, дієвого проєкту — діалог з тими людьми, які є в бібліотеці. У бібліотеці завжди є команда, яка сприймає простір як частину свого життя. Без налагодження контакту з людьми, які працюють у бібліотеці, неможливо рушити далі навіть з найкращими намірами і найбільшими можливостями. Це більше про діалог, про створення умов для того, щоби такий діалог відбувався. Там, де запиту і діалогу немає, думаю, свій час витрачати не треба. Через досвід років стає очевидно, що якщо не клеїться, то й клеїти не варто. Якщо коротко підсумовувати, то створювати нове, а тим паче під час війни, — це наш обов’язок. Оскільки немає іншого шляху, ніж розвивати країну після того, як її руйнують.
Катя Носко
Маю останнє питання перед тим, як ми запросимо вас відвідати нашу виставку артбуків. Туди увійшло понад 30 експонатів від різних видавництв, художників, різних років, якісь із них в одному екземплярі. Тож Насте, а які ж плани в бібліотеки?
Настя Леонова
Грандіозні. Ми могли би чекати ще рік або два, поки в нас буде утричі більше стелажів з книжками, які валяться з полиць, але ми вирішили цього не робити, бо саме люди творять цей простір. Так само поступово ми будемо відкривати всі задуми бібліотеки.
Тут з’явиться місце для роботи, читання книжок і взаємодії з ними. Це буде простір, де можна навчатися, працювати, зустрічатися з друзями. У нас є виставкова зала, експозиція якої буде побудована на базі нашої колекції. Планується відкриття кав’ярні і, звісно, публічна програма. Ми від ist publishing формуємо куровану публічну програму для того, щоби комунікувати ті видання, які в нас уже є. Артбук — доволі складний об’єкт, і не завжди є розуміння, як з ним взаємодіяти, як його читати. Саме на це ми й хочемо спрямувати наші зусилля. Також окремо хочемо працювати з темою створення таких книжок, тому плануємо воркшопи.
Звісно, як у мистецької бібліотеки в нас є завдання утверджувати мистецьку книгу. Хочемо, щоби простір слугував для її розвитку.
Катерина Носко
Тепер можу лише сказати: слідкуйте за нашими анонсами на активній сторінці в інстаґрамі. Далі будемо поступово підключати й інші канали комунікації.
Також хочеться подякувати меценатам, завдяки яким стало можливе сьогоднішнє відкриття: Ківш, німецьке місто Вюрцбурґ, Олена Вовк, ПриватБанк, ЧервонеЧорне, Ше Бентвуд.
Запрошуємо до перегляду експозиції та знайомства з колекцією.
