Фрагмент з каталогу «Перед майбутнім»

Фрагмент з каталогу «Перед майбутнім»

Фото: Переріз Змієвого валу в районі хутора Хлепча, 1974. З Наукового архіву ІА НАН України


У квітні 2024 року у видавництві ist publishing виходить каталог «Before the Future / Перед майбутнім» Українського павільйону на 18-ій Венеційській архітектурній бієнале. Публікуємо уривок одного з досліджень, включених у видання.


«Змієві вали сьогодні. Історія, що захищає майбутнє»  

Артем Борисов


На початку березня 2022 року серед безлічі драматичних повідомлень про опір українських сил оборони загарбницькому вторгненню військ російської федерації з’явилося повідомлення на офіційній сторінці Сухопутних військ Збройних сил України в фейсбуку. Під фото монументального валу поблизу колишнього хутора Круглик повідомлялося: «Предки повстали. Під Білогородкою орки вперше дізналися про історію Русі на власному досвіді. Орківська техніка не змогла форсувати Змієві вали. Давньоруські оборонні системи проти Орди — 2000 років гарантії!» Цей епізод оборони української столиці став одним із символів героїчної боротьби за майбутнє України.


Від 13 березня 2022 року пост лайкнули 20 тисяч користувачів, 388 залишили коментарі, ще 3,4 тисячі поширили пост. Практично всі великі українські новинні агенції так чи інакше ретранслювали це повідомлення. Деякі з них навіть зняли короткі відеосюжети про це. Цей епізод російсько-української війни за подальше існування України підкреслив важливість уречевленого минулого для сучасного та майбутнього.


Територія України є заселеною протягом близько мільйона років. За цей час людське суспільство трансформувало навколишній ландшафт, зокрема змінюючи природний рельєф: викопуючи ями та рови й насипаючи кургани та вали. Видовжені ями (рови) та земляні насипи (вали) відомі щонайменше з неолітичних часів (поселення Молюхів Бугор, Маріупольський могильник). Ці споруди первинно виконували господарську та ритуальну функції. Згодом вал та рів стали невід’ємними елементами оборонної архітектури (укріплені поселення), а їхні залишки (городища, замчища, довгі вали) — частиною ландшафтів, поява яких пов’язана з військовою справою (белігеративні ландшафти). Згодом до таких залишків оборонних споруд різних епох додалися насипи господарського призначення: різноманітні межові вали, протиерозійні обвалування, дренажні рови вздовж доріг і полів. Ці видовжені структури сформували надзвичайно складне плетиво різних за походженням, функціями, розміром та будовою елементів. У різних частинах України окремі відрізки валів отримали місцеві назви — Турецький вал, Траянів вал, Польський вал, Зміїв вал.


Власне, назва «Змієвий вал» почала застосовуватися для споруд на околицях Києва. З 1970-х років народне найменування стало науковим терміном на позначення окремого типу залишків земляних споруд. Вони ззовні виглядають як видовжені, досить вузькі земляні пагорби. Усередині мають залишки дерев’яних конструкцій — зотлілі чи напівзгорілі дерев’яні каркаси. Ці конструкції — «городні» — відігравали роль внутрішніх ребер жорсткості, дозволяючи збільшити висоту валу. Верхні частини городень виступали над поверхнею насипного валу, утворюючи дерев’яну стіну. Завдяки такій конструкції Змієві вали також називають «дерево-земляними спорудами».


У Х–ХІІІ століттях Київ був центральним містом політії, що утворилася на Східноєвропейській рівнині й керувалася князями з династії Рюриковичів. Це величезне утворення, відоме в середньовічних джерелах як «Русь», російські імперські історики XVIII–XIX століть назвали умовними термінами «Кієвская Русь» або «Дрєвняя Русь». Саме в часи розбудови цієї «Русі» за правління Володимира Святославовича та його сина Ярослава виникла необхідність створення системи захисту столичного міста великого князя від печенігів і пізніше — половців. Міські укріплення — дерево-земляні вали — перестали задовольняти мешканців міста та династію Рюриковичів. Літопис ХІІ століття зафіксував ініціативу князя Володимира словами про необхідність зведення укріплень на південь від міста по річці Стугні.


Лінії валів тягнуться на десятки кілометрів — іноді вздовж річкових заплав, іноді перетинаючи простір між долинами річок. Деякі лінії валів поєднуються з городищами — залишками укріплених населених пунктів і фортець. Поєднання двох типів оборонних споруд — Змієвих валів і городищ — утворює систему оборони, спрямовану на захист від нападів кочівників зі степу. Основною тактикою кочових племен були несподівані походи. Змієві вали перешкоджали руху загонів озброєної кінноти, адже розташування ліній валів не дозволяло їм рухатися по найкоротшому шляху до Києва. Поруч з найбільшими бродами через річки (Рось, Ірпінь, Здвиж) розташовувалися фортеці, що їх обороняли. Знищення вогнем дерев’яної частини конструкції видавало присутність ворога й таким чином дозволяло мобілізувати необхідні сили та засоби для оборони Києва та навколишніх міст. Ця система укріплень змушувала загони кочівників поступово обходити Змієві вали, збільшуючи маршрут військового походу, час нападу і, відповідно, ризик викриття.

Залишки дерев’яних конструкцій у тілі Змієвих валів. З Наукового архіву ІА НАН України

Залишки дерев’яних конструкцій у тілі Змієвих валів. З Наукового архіву ІА НАН України


Як вважають археологи, дослідники Змієвих валів, власне спорудженню ліній укріплень передувала робота з детального обстеження території. Так Михайло Кучера та Андрій Томашевський вказують на існування «служби», що попередньо обстежувала територію майбутнього будівництва, та «інженерно-фортифікаційної служби». Застосування двох типів дерев’яних конструкцій під час будівництва валів, вдале використання природних особливостей ландшафту та сам масштаб будівництва вказують на його спланований, централізований характер. З огляду на конструкцію валів та обсяг робіт (їхня протяжність — більше 900 км) таке будівництво могло бути організоване лише владою київського князя і виконане зусиллям усієї Русі.


Польові археологічні дослідження виявили, що будівництво відбувалося у два етапи — за князя Володимира Святославовича та за його сина Ярослава. Обрахунок обсягу виконаних робіт і дані літопису про події Х – початку ХІІ століть вказують, що будівництво було здійснене зусиллями 3,5 тисяч будівничих у кілька етапів, що в сумі становлять 19 років. До будівництва валів були залучені як копачі, що працювали дерев’яними лопатами з залізним окуттям (тогочасна назва — «рильце»), так і висококваліфіковані майстри з обробки дерева. Масштабне будівництво потребувало залучення додаткових людей для облаштування побуту, харчування та охорони самих будівників. Керування спорудженням лінії валів та укріплень навколо населених пунктів перебувало в розпорядженні зодчих, які відомі з «Руської правди», юридичного документа великокняжого часу, як «городники».


Спорудження ліній Змієвих валів уже за часів князя київського Володимира Святославовича було не лише актом оборони, але й способом освоєння територій на південь від Києва. Особливо яскравим прикладом цього є територія, розташована за 200 км на південь від княжого міста. Цю місцевість літописець ХІ століття називає «Пороссям», і, за контекстом, вона локалізується в басейні річки Рось. Ярослав Володимирович 1032 року здійснює перший крок до залюднення Поросся, оселяючи там полонених з західноруського прикордоння (літописні «ляхи»). Далі, одночасно зі зведенням окремих ліній валів, у Пороссі будують укріплені фортеці, що заселяють різним за етнічним складом населенням. Цей спосіб організованої династією Рюриковичів колонізації використовувався протягом 300-річного існування Русі. Доказом цього може бути могильник балтського населення поблизу сучасного села Острів.


Будівництво Змієвих валів окреслило території на південь від Києва та спонукало до їхнього господарського освоєння. Уже наприкінці ХІ століття досить щільно заселеними стають не лише околиці Києва між річками Ірпінь, Стугна, Дніпро, але й далеке, як на той час, Поросся. У ХІІ столітті літопис згадує не лише саме Поросся, але й його жителів — «поршан» та «чорних клобуків». Останні — це союз кількох кочівницьких племен та родів, що з дозволу київських князів займають степи між річками Рось та Стугна в обмін на військову службу. Саме з утворенням союзу чорних клобуків система оборони Києва починає спиратися на рухливі загони «своїх» кочівників, а Змієві вали як цілісна оборонна лінія починають занепадати.


Організація фортифікації за допомогою видовжених валів, стін, ліній укріплень — це досить поширений спосіб відгородити свої території від чужинців. Найбільш відомі довгі мури (дав-гр. Μακρά Τείχη) класичної епохи з'єднували Афіни з портом Пірея. За часів Римської імперії подібною до Змієвих валів системою оборони був так званий лімес — система укріплень по лінії кордону тодішньої держави. На території України її залишки отримали назву Траянові вали. Часто Змієві вали порівнюють з відомою Великою китайською стіною, адже вона так само була масштабною та використовувала вже існуючі давні вали. Унікальність системи оборони Києва Х–ХІІ століть, елементом якої були Змієві вали, у довготривалому існуванні сформованого ними белігеративного ландшафту. Такі типи ландшафтів формуються внаслідок діяльності, пов’язаної з військовою справою. Найбільш масово вони сформувалися в околицях Києва ще задовго до виникнення міста, у ранньому залізному віці, як окремі укріплені населені пункти. Їхні залишки відомі як «городища».


У часи київських князів було побудовано цілісну систему оборони, основні ділянки якої продовжували функціонувати навіть після втрати Києвом столичного статусу. Так ті ж ландшафтні ділянки вздовж річок Ірпінь і Стугна стали місцем розташування прикордонних укріплень і митних пунктів XVII–XVIII століть між Річчю Посполитою та Російською імперією. Під час підготовки до Другої світової війни радянська влада спорудила навколо столиці Київський укріплений район — систему бетонованих вогневих точок та підземних командних центрів. Отже, місцеві белігеративні ландшафти мають принаймні три періоди активного функціонування. Під час повномасштабного російського вторгнення навесні 2022 року ці території стали плацдармом для інтенсивних бойових дій. Місця розміщення об’єктів військової архітектури давніх епох знову стали локаціями сил української оборони, що стримували навалу військ окупантів.


Таке довготривале формування та функціонування белігеративних ландшафтів та їхніх складових як об’єктів оборони від супротивника спонукає до детального вивчення та охорони Змієвих валів і навколишніх територій.


Масштабність системи Змієвих валів вражала уяву людей ще в ХІХ столітті. Недарма перші дослідники цих споруд зафіксували кілька варіантів легенди про їх створення. За переказами, величезний Змій нападав на жителів і поїдав їх. І от два богатирі зловили Змія, запрягли його в плуг і примусили орати землю. Від тієї борозни утворився вал, який і називали потім Змієвим. Сам же Змій знесилено доповз до річки і, напившись води, луснув.

Змієвий вал у селі Плисецьке, 2023. Фото: Артем Борисов. З архіву моніторингової археологічної експедиції ІА НАН України. Керівник експедиції — Всеволод Івакін


Протягом ХІХ століття дослідники поступово збирали відомості про окремі ділянки Змієвих валів, хоча, як правило, особисто не відвідували їх. Цей етап досліджень підсумував професор Леонід Добровольський. Після нього наукові розвідки Змієвих валів практично припинилися. Заслуга у відродженні наукових досліджень дерево-земляних валів Київщини належить аматору, математику Аркадію Бугаю. Він є яскравим прикладом подвижництва непрофесіонала, що збагатив своїми дослідженнями науку. Діяльність А. Бугая разом зі студентами тодішнього Київського педагогічного університету (тепер — Український державний університет імені Михайла Драгоманова) цілком відповідає концепції «громадянської науки» (англ. citizen science, crowd science, crowd-sourced science, civic science, networked science). Більш ніж десятирічні зусилля з дослідження та популяризації теми Змієвих валів спонукали тодішню владу виділити в 1974 році відповідні кошти та силами Інституту археології розпочати наукові дослідження пам'ятки. Здійснити польові археологічні дослідження цих циклопічних споруд було доручено кандидату історичних наук М. Кучері. На той час науковець уже провів обстеження городищ на території колишнього Київського князівства й був у процесі підготовки докторської дисертації про городища Х–ХІІІ століть між річками Сіверський Донець і Сян. У зв’язку з новою тематикою робота про городища вийшла окремою монографією лише в 1990 році, уже після смерті автора.


Тоді ж, у 1974 році, перед дослідником постало завдання не лише детально картографувати лінії Змієвих валів, але й з’ясувати час їхньої побудови, особливості конструкції та функціонування. Основні концепції щодо довгих валів були вже сформовані, проте жодних достовірних археологічних досліджень ще не було здійснено. Плутанину вносила низка дат, отриманих у результаті застосування тоді ще не досконалих природничих методів датування (радіовуглецевий метод). За 10 років (1974–1984 роки) експедиція Інституту археології АН УРСР (тепер Інститут археології НАН України) з досліджень Змієвих валів здійснила цілісне наукове обстеження.


У роботі експедиції брали участь не лише професійні археологи, але й студенти (історики, археологи) та добровольці. Богдан Жолдак, український письменник, сценарист і драматург, згадує, що для нього бути в археологічній експедиції М. Кучери було можливістю поринути в непідконтрольну радянській дійсності територію свободи. Саме тому він кілька польових сезонів працював серед археологів як експедиційний фотограф.


Одна з ключових для датування Змієвих валів знахідок була зроблена студентами археологічного гуртка при Київському педагогічному університеті під керівництвом кандидатки історичних наук Надії Кравченко (учениця Віктора Петрова-Домонтовича). Групі студентів (майбутнім археологам О. Серову, А. Ліпковській та С. Ліпнику) було доручено обстежити лінію валів поблизу міста Васильків на південь від Києва. Пізно ввечері студенти з’явилися на порозі квартири своєї наставниці Н. Кравченко, тримаючи в руках ще не очищену від ґрунту залізну сокиру, знайдену в товщі Змієвого валу. Студенти в навчальних цілях вирішили зробити стратиграфічне креслення перерізу Змієвого валу. У процесі зачистки розрізу в його підошві, у товщі вуглистого прошарку, виявили залізну сокиру — артефакт, що став одним з ключових для датування довгих валів Київщини. Казус у тому, що цей розріз був зроблений і обстежений самим М. Кучерою, і лише кілька сантиметрів ґрунту приховали від дослідника таку бажану й цінну знахідку. Це відкриття спонукало до відновлення дискусії про датування земляних споруд з А. Бугаєм, який активно спілкувався з М. Кучерою та Н. Кравченко.


Результатом роботи археологічної експедиції стали наукові звіти про польові дослідження, статті, повідомлення та фундаментальна монографія М. Кучери «Змієві вали Середнього Подніпров'я» 1987 року. Ця ж робота була захищена дослідником як докторська дисертація. Протягом наступних десятиліть з’являлися поодинокі праці, присвячені окремим питанням функціонування оборонної системи княжого Києва та окремим лініям Змієвих валів. Серед цих досліджень варто виділити монографію Сергія Вовкодава «Змійові вали Переяславщини» 2020 року, присвячену цьому виду оборонних споруд на лівому березі річки Дніпро, навколо літописного міста Переяслав.


Сьогодні залишки валів, колись висотою понад 4 метри, рідко де перевищують 2,5 метри. Винятком може бути лише ділянка валу городища раннього залізного віку, яка входить до лінії Змієвих валів. Саме її зображення часто демонструють як «Змієвий вал».


Частина ліній валів ще помітна на космічних знімках як контрастні смуги на фоні рівномірної оранки полів або невеликі насипи. Незначна частина валів залишається задернованою і зарослою дикими травами. Окремі лінії розташовані в лісових масивах і час від часу руйнуються при корчуванні лісу та посадці нових насаджень.

Павільйон України в Джардіні на 18-ій Венеційській бієнале архітектури. Фото: Саша Курмаз.

Читати також
Відкриття Мистецької бібліотеки. Запис дискусії першого дня роботи міського простору Відкриття Мистецької бібліотеки. Запис дискусії першого дня роботи міського простору Виктор Мизиано «Если куратор — художник, то и художник может быть куратором» Виктор Мизиано «Если куратор — художник, то и художник может быть куратором» Товарні знаки модернізму: чому про це треба видавати книжки Товарні знаки модернізму: чому про це треба видавати книжки Доротея Ріхтер. Флуксус — художники як організатори Доротея Ріхтер. Флуксус — художники як організатори Як видати книжку: конспект з Book Champions Weekend 2021 Як видати книжку: конспект з Book Champions Weekend 2021 Розширене поле фотографії. Фрагмент з книжки Джорджа Бейкера Розширене поле фотографії. Фрагмент з книжки Джорджа Бейкера Борис Філоненко. Візуальний есей “🐴 — двері” Борис Філоненко. Візуальний есей “🐴 — двері” «Добрий комікс зробити складно». Фрагмент розмови Ганса Ульріха Обріста з Робертом Крамбом «Добрий комікс зробити складно». Фрагмент розмови Ганса Ульріха Обріста з Робертом Крамбом Розладнаний час. Фрагмент з книжки Ганса Ульриха Ґумбрехта Розладнаний час. Фрагмент з книжки Ганса Ульриха Ґумбрехта Павло Маков "Фонтан виснаження. Acqua alta".  Другий кураторський стейтмент Павло Маков "Фонтан виснаження. Acqua alta". Другий кураторський стейтмент Значення присутності. Інтерв’ю Ганса Ульриха Ґумбрехта з Іваном Іващенком Значення присутності. Інтерв’ю Ганса Ульриха Ґумбрехта з Іваном Іващенком Продукування присутності. Фрагмент з книжки Ганса Ульриха Ґумбрехта Продукування присутності. Фрагмент з книжки Ганса Ульриха Ґумбрехта Фрагмент із книжки "Терор з повітря" Петера Слотердайка Фрагмент із книжки "Терор з повітря" Петера Слотердайка Фрагмент з есею «Спостереження за болем інших» С’юзен Зонтаґ Фрагмент з есею «Спостереження за болем інших» С’юзен Зонтаґ «Люди снова стали писать и читать», — Павел Маков об авторских книгах, новой книге «До По» и будущем, которое наступило «Люди снова стали писать и читать», — Павел Маков об авторских книгах, новой книге «До По» и будущем, которое наступило Конспект клубу книжкових амбасадорів. Зустріч третя Конспект клубу книжкових амбасадорів. Зустріч третя Никита Кадан «Начали строить землянку, чтоб защититься от грозы, — построили город» Никита Кадан «Начали строить землянку, чтоб защититься от грозы, — построили город» Паскаль Ґілен і Тайс Ляйстер. Культура у підмурках європейської спільноти Паскаль Ґілен і Тайс Ляйстер. Культура у підмурках європейської спільноти Вивчаючи світовий досвід: вестернізація радянських логотипів у 1960–1980-х роках. Рокас Суткайтіс Вивчаючи світовий досвід: вестернізація радянських логотипів у 1960–1980-х роках. Рокас Суткайтіс Труднощі перекладу або англомовна версія книжки «Де кураторство» як колективна практика Труднощі перекладу або англомовна версія книжки «Де кураторство» як колективна практика “А комусь ще подобаються міста? Екологія проти модернізації”. Фрагмент “А комусь ще подобаються міста? Екологія проти модернізації”. Фрагмент Нам треба бути дуже близько одне до одного: розмова видавчинь IST з видавчинями Valiz (Амстердам) Нам треба бути дуже близько одне до одного: розмова видавчинь IST з видавчинями Valiz (Амстердам) Борис Филоненко. «Собаку зовут Шедевр». Художественный проект Влада Краснощека Борис Филоненко. «Собаку зовут Шедевр». Художественный проект Влада Краснощека Перформування спільного міста. Фрагмент з книжки Паскаля Ґілена Перформування спільного міста. Фрагмент з книжки Паскаля Ґілена Паскаль Ґілен «Ми мусимо навчитися жити обіч радикально Іншого» Паскаль Ґілен «Ми мусимо навчитися жити обіч радикально Іншого» Фрагмент з книжки "Анрі Картьє-Брессон. Інтерв'ю та розмови 1951-1998" Фрагмент з книжки "Анрі Картьє-Брессон. Інтерв'ю та розмови 1951-1998" Фрагмент із книжки «Розмови про архітектуру» Фрагмент із книжки «Розмови про архітектуру» У м'яті. Фрагмент коміксу Бориса Філоненка, Данила Штангеєва й Антона Резнікова У м'яті. Фрагмент коміксу Бориса Філоненка, Данила Штангеєва й Антона Резнікова Сергей Братков «Мы знаем одержимых художников, но не знаем одержимых кураторов» Сергей Братков «Мы знаем одержимых художников, но не знаем одержимых кураторов» Конспект зустрічі Клубу книжкових амбасадорів IST Publishing Конспект зустрічі Клубу книжкових амбасадорів IST Publishing Як ми бачимо. Джон Берджер. Фрагмент Як ми бачимо. Джон Берджер. Фрагмент Фрагмент із книжки Павла Макова "Фонтан виснаження. Acqua Alta" Фрагмент із книжки Павла Макова "Фонтан виснаження. Acqua Alta" Фрагмент з книжки "Цикл лекцій про сучасне життя тварин" Євгенії Бєлорусець Фрагмент з книжки "Цикл лекцій про сучасне життя тварин" Євгенії Бєлорусець «Щасливі падіння» Євгенії Бєлорусець. Фрагменти «Щасливі падіння» Євгенії Бєлорусець. Фрагменти Ігор Чекачков. NA4JOPM8. Тексти Ігор Чекачков. NA4JOPM8. Тексти Фрагмент із книжки "Повітряна війна і література" В. Ґ. Зебальда Фрагмент із книжки "Повітряна війна і література" В. Ґ. Зебальда Конспект клубу книжкових амбасадорів. Зустріч друга. Як працює Іст паблішин Конспект клубу книжкових амбасадорів. Зустріч друга. Як працює Іст паблішин Джордж Бейкер: «Передусім, чи є фотографія медіумом? А може, формою медіума? Мистецтвом?» Джордж Бейкер: «Передусім, чи є фотографія медіумом? А може, формою медіума? Мистецтвом?» Інвестування у культуру: коментарі про мотивацію, книжки та любов Інвестування у культуру: коментарі про мотивацію, книжки та любов Доротея Ріхтер. Художники й куратори як автори — конкуренти, співавтори чи колеги Доротея Ріхтер. Художники й куратори як автори — конкуренти, співавтори чи колеги