Книжка Національного павільйону України на 59-й Венеційській бієнале розповідає про історію, контексти та інтерпретації роботи Павла Макова “Фонтан виснаження”. Нижче ми публікуємо фрагмент з видання.
Павло Маков
Фонтан виснаження. Acqua alta
Другий кураторський стейтмент
Сьогодні, коли ми пишемо цей текст, Україна захищається від воєнного вторгнення. Армія, волонтери та комунальні служби боронять міста та відновлюють інфраструктуру на окремих ділянках, перебуваючи під тиском та обстрілами різними видами зброї. Триває 32-й день повномасштабної російсько-української війни. Півторамільйонне місто Харків не можуть взяти, тому намагаються знищити його артилерією та бомбардуваннями, прагнуть змучити містян, позбавити їх житла, води, їжі, медикаментів. Харків намагаються виснажити.
Харків — місто художника Павла Макова, у якому 1995 року він створив свій «Фонтан виснаження» — парадоксальний символ життя у великому місті Східної Європи. Наприкінці 1980-х Маков вирішив, що надовго залишиться тут: у колі близьких і цікавих йому людей, серед ландшафту, який він прагнув дослідити й розповісти про нього у своїх роботах. Маков визначав себе художником Місця. Документував й оприявнював локальні міфи та явища — річки, фонтани, квартиру художника-аутсайдера Олега Мітасова, ботанічний сад, мішені, олов’яних солдатиків — надовго вписуючи їх у хроніку власного доробку.
У 1991 році на всеукраїнському референдумі Маков проголосував за проголошення незалежності України. Наступні тридцять років брав участь у численних міжнародних виставках, де щоразу мав розшифровувати своє постійне місце проживання. Його перепитували: «Україна? Це де?» Так у художніх практиках Макова з’явився специфічний концепт Утопії — місця, якого для багатьох не існує, утім, життя в ньому йде своїм ладом. UtopiA — скорочено UA, як Ukraine.
У 2014 році російська армія вперше напала на Україну. Після подій Євромайдану, користуючись станом перехідного уряду, російська федерація анексувала Крим і напала на Донецьку та Луганську області. Війна відклала виставки, регулярним форматом художньої дії став продаж робіт для підтримки армії, військових медиків, людей, що вимушено покинули свої домівки. В роботах Макова з’явилися бетонні блоки — модульний матеріал воєнного часу, з якого будували захисні споруди у населених пунктах й блокпости на дорогах. У галерейних просторах Маков використовував зменшені моделі бетонних блоків, щоб скласти з них план міста та великий фундамент — основи нової реальності. На графічних роботах блок видавався парадоксальною частиною саду, заповнював приватні місця, розмежовував різні світи. Як у «Невидимих містах» Кальвіно: з одного боку — пекло, а з іншого — те, що пеклом не є, що потребує підтримки життя, догляду й піклування.
Перші роботи Макова стосувалися ландшафту Харкова та поєднували міський рельєф з анатомією людського тіла. Перші розтини тіл у Європі й подальша поява анатомічних театрів припали на часи великих географічних відкриттів. Можна припустити, що так само сьогодні повномасштабне вторгнення російських військ в Україну збігається з часом великих відкриттів української культури.
З 2014-го Маков повторюватиме тезу про фундаментальну роль культури у війні: «Без розуміння того, чим є українська культура, ані у світі, ані в Європі не зможуть збагнути, що втрачається в цій війні». Наскільки болючими є пожежі, теракти, катастрофи в країнах ЄС, настільки ж неявними з погляду європейця виявляються масштабні втрати від окупації, нищівних обстрілів і масових вбивств, заподіяних для знищення сучасної України.
Пройдімося цими руїнами. Звісно, значною мірою убезпечені: без битого скла під ногами, без шматків обгорілого дерева та розтрощеного каміння, без відчуття резонансу від вибуху, що йде землею й повітрям, без деренчливого звуку крилатих ракет над головою. Без всіх цих ефектів присутності, добре знайомих художнику Павлу Макову. Сьогодні, на 32-й день війни, у Харкові зазнали руйнації понад тисяча житлових будинків, школи та лікарні, художній музей, оперний театр. Кілька ракет впали на площу Свободи, де стоїть конструктивістський Держпром та на якій показував свої роботи Василь Єрмілов, на місце, де Вальтер Ґропіус планував побудувати театр, на Каразінський університет, у якому в різний час працювали троє нобелівських лауреатів, на будинок «Слово», який побудували та в якому мешкали покоління поетів, письменників і художників, що їх називають «Розстріляним Відродженням», тощо. Можна пройтись і маршрутами місць Макова, біля яких впали ракети. Оптика війни, як і оптика, налаштована на детальну історію «Фонтану виснаження», дає змогу простежити тридцять років практик художника, прив’язаних до плинних станів харківського ландшафту.
На офортах, фотографіях, в об’єктах та артбуках 1990–2000-х це два довготривалих мотиви: мішені й олов’яні солдатики. У 1996 році Маков відзняв фотоархів чоловічих і жіночих мішеней, які знаходив на шкільних майданчиках Харкова — як моторошний залишок радянської системи освіти з уроками військової підготовки в основі. Образ мішені був однією з метаморфоз людського тіла в Україні–Утопії. Тіла з перманентним екзистенційним відчуттям перебування під прицілом. Інший образ — олов’яний солдатик та укомплектована іграшкова армія, що змалку супроводжувала жителя Утопії. З 2001-го Маков надавав своїм олов’яним ветеранам особистісних рис: фотографував кожну фігурку окремо і друкував ростові портрети в людському масштабі. Робив містифікацію їхніх щоденників на вигаданій олов’яній мові. У 2003-му, за три десятки метрів від місця нереалізованого встановлення «Фонтану виснаження», відправив паперову флотилію по річці Харків на іграшкову війну — на облогу Пентаґону. У 2010-ті центральною темою Макова стає латентність, відчуття неоприявненої загрози, що походить від сірої стабільності й хибного щастя. З 2014-го вона трансформується в роздуми про персональну відповідальність, у той самий час, як на офортах з’являються бетонні блоки. У 2014-му — робота «Облога Харкова», у 2017-му — «Укриття». Водночас теми Макова стають глобальнішими, охоплюють майбутнє міст і майбутнє після людини. Пандемія COVID-19 уможливлює роботу Mappa Mundi, величезну мапу-квартиру з країнами-кімнатами — найбільший zoom-out Місця в доробку художника.
Війна змінила і «Фонтан виснаження». У відповідь на чисельні запитання журналістів Маков окреслює характер цих змін: «Виснаження залишається виснаженням. Тільки в часі робота залишилась позаду. Якщо до тієї фази війни, яка зараз настала, робота могла попередити про небезпеку виснаження нашого старого світу, і того, що за цим послідує, то зараз це попередження вже не актуальне. Ця робота тепер не попереджає, а констатує».
У першому стейтменті та в каталозі павільйону ми говорили про те, що за 27 років своєї історії «Фонтан виснаження» перестав бути символом Харкова середини 1990-х років і, зокрема через свій виставковий шлях, набув ширшого значення — як образ виснаження політики, культури, економіки, екології в сучасному світі. Війна знову повертає нас у локальний контекст. Харків під бомбами, на піку виснаження, стає як локальним, так і глобальним викликом, місцем — направду, одним з багатьох місць в Україні, — доля якого невіддільно пов’язана з майбутнім світу. Від самого початку для практик Макова був важливий погляд Джорджо Моранді, який міг говорити про цілий світ, дивлячись на нього з вікна своєї майстерні. Питання сьогоднішнього дня: чи здатен світ запобігти остаточному виснаженню людяності? Зараз можна відповісти на нього, дивлячись крізь вікна українських міст.
Лізавета Герман
Марія Ланько
Борис Філоненко
