У лютому-березні 2020 року Катерина Носко та Анастасія Леонова, співзасновниці IST, відвідали Нідерланди, знайомлячись з книжковим ринком та агентами культурного поля. Під час однієї із зустрічей вони взяли інтерв'ю у Астрід Форстерманс і Пії Пол (видавництво Valiz, Амстердам), видавчинь, що керують схожим структурно та ідеологічо видавництвом як IST, але в Амстердамі.
Стажування відбувалось завдяки гранту мобільності House of Europe.
Kатерина & Aнастасія: Як ви вирішуєте, що публікувати у Valiz?
Астрід: Ми маємо досить формальний поділ. Але поступово ми стали конкретнішими. Нас цікавить сучасне мистецтво, наука, економіка, політика, міська культура, міські процеси, що відбуваються знизу, міждисциплінарне місто. Також це має бути пов’язано з нагальними суспільними темами.
І в цих рамках у нас, наприклад, є серія Antennae-Arts in Society, яку ми започаткували з Паскалем Ґіленом. Він її запропонував і поступово приходив із усе новими і новими пропозиціями. Якщо чесно, то ми довіряємо Паскалеві і завжди кажемо: «Гаразд. Зробімо це». Недавно ми започаткували серію Plural, і перша книжка в ній — «Феміністичний мистецький активізм» (Feminist Art Activism). Ми відчуваємо, що в кілька наступних років відбуватиметься багато цікавих речей і справді хочемо надати для них платформу.
Пія: Свою видавничу програму ми також формуємо інтуїтивно, спираючись на власний досвід. Ми відчуваємо, якщо книжка не зможе зачепити або ж ми не зможемо прив’язати її до своєї видавничої програми.
K&A: А які головні питання ви проговорюєте між собою перед тим, як зустрітися з потенційним автором?
Астрід: Ми щоразу обговорюємо ідею: чи підходить вона нашій серії; яка це може бути публічна програма. Також важливо, ким є автор. Особливо якщо ідеться про людей, з якими ми раніше не мали справи. В який контекст вони вписані. Крім того, для мене завжди стоїть питання, як це втілити фінансово.
Пія: Так, не дуже весело, що постійно доводиться думати про гроші!
K&A: Чи можете ви більше розповісти про свою бізнес-модель?
Пія: Власне, для кожного проєкту нам потрібне зовнішнє фінансування.
Астрід: І в дев’яти з десяти випадків нам вдається знайти гроші.
Продажем книжок ми не заробляємо стільки, щоб покрити всі витрати, тож доводиться вдаватися і до цього, хоч як би часом не хотілося.
Пія: Як на мене, в нас іще доволі привілейоване становище, порівняно з іншими державами. В нас досі існують фонди і приватні інституції, які субсидують різні проєкти. Тож ми завжди відстежуємо усілякі програми підтримки, і це забирає чимало часу. Але це також і добре, бо доводиться замислюватися над тим, що ж насправді ми робимо. І як «перекласти» це так, щоб переконати інших людей. Але це важка робота. Також нам доводиться думати над тим, як знаходити часовий баланс.
Астрід: Усі ці фонди і приватні компанії мають кошти. Але в нас є цінності й навички. Працюючи з нами, люди стають частиною нашої «родини». Це також цінність. Перед тим, як взятися за будь-яку книжку, ми повинні знайти щонайменше 50—60% коштів, іноді трохи більше в субсидіях і ґрантах. Частину коштів ми покриваємо завдяки продажам, а решта — це вже приватні гроші.
K&A: Що саме ви маєте на увазі під «приватними грошима»?
Астрід: Це не зовсім точне визначення. Але маю на увазі не тільки людей, які приносять гроші, а й певні інституції, арт-школи. Вони це роблять , бо книжкові проєкти вже закладено в їхні бюджети. Люди, які працюють над власними дослідженнями, також мають певний бюджет на свої видання. Дослідники дуже зацікавлені у публікаціях, адже що більше видаєш — то більше навчальних «кредитів» отримуєш і, відповідно, успішніше функціонуєш в академічній системі.
K&A: А наскільки ви включаєтесь у видавничий процес — скажімо, в редагування, переклад тощо?
Астрід: Як видавці ми справді включені в процес. Ми хочемо знати про все, що відбувається, коли автори працюють над книжками. Тобто це не той випадок, коли хтось приходить і каже: «В мене є книжка, і ви повинні її видати»; або просто чемно нас просить.
Пія: Ми справді намагалися долучатися до кожнісінького етапу роботи, аж доки книжка була готова.
Астрід: Так, звісно, ми долучаємось. І я кажу як про якість текстів, так і про структуру книжки, обкладинку, назву.
Пія: Чи будуть у книжці ілюстрації або тільки текст. Часто ми витрачаємо купу зусиль на назву, бо буває, що назва є, але вона не працює, не каже того, що мала б сказати. Тому наше долучення — це спроба якнайкраще прокомунікувати книжку.
K&A: Скільки найменувань ви видаєте на рік?
Астрід: Це дуже органічний процес. Ми вже знаємо, що цього року буде доволі багато книжок. Нерідко буває так, що робота над виданням забирає більше часу, ніж ми думали. От минулого року ми планували десь двадцять нових найменувань. А врешті вийшло десять. Тому вони пересунулися на цей рік. Є книжки, які ми готуємо заздалегідь, але є також ті, які треба зробити за кілька місяців. Напевно, ми можемо продумувати десь на півтора роки наперед.
Пія: Завжди є якісь зміни, трапляється щось непередбачуване. Ми намагаємося бути гнучкими. Не працюємо над кожною книжкою щодня, але в роботі над кожним проєктом бувають інтенсивніші періоди.
K&A: А як ви вирішуєте, хто відповідає за ту або ту книжку у Valiz?
Пія: В кожної і кожного з нас є своя сфера інтересів. Тож логічно, що ми ділимо проєкти між собою. Назагал ми завжди знаємо, хто над чим працює. Але для нас важливо, щоб за кожен проєкт відповідала одна особа, бо нерідко буває страшенно багато напрямків роботи водночас і дуже багато різних людей, які в них активно залучені.
Астрід: Завжди існує вірогідність, що щось піде не так, адже ми працюємо паралельно над багатьма книжками. Якщо ви беретеся за певний проєкт, то відповідаєте за нього до кінця. Але в процесі ми обговорюємо також, хто редагуватиме, перекладатиме тощо. Ми обговорюємо зміст із усіма причетними. Тож багато роботи займає саме визначення змісту — знову і знову. А ще купи зусиль вимагає робота з ілюстраціями, які треба зібрати і підготувати для дизайнерів.
Пія: Ще одним аспектом є дистрибуція і участь у книжкових ярмарках. Переважно ми робимо це самі. Звісно, не в Мельбурні, наприклад, а в Європі. Ми беремо участь десь у двадцяти ярмарках на рік.
K&A: Немало.
Астрід: Так. Ми справді радіємо, коли в нас добрі продажі на ярмарках. Але участь у них — це також про розбудову спільноти і про те, щоб стати видимими для людей, які можуть з нами говорити. Ми зустрічаємося з кураторами, дизайнерами. Хочемо бути максимально відкритими, представляючи свої видання — не лише показуючи книжки, а й намагаючись зробити з того, чим ми займаємось, якусь більшу історію.
K&A: Які у вас середні наклади?
Пія: Зазвичай дві тисячі примірників, які ми сподіваємося продати за більш ніж два роки.
Астрід: Водночас ми намагаємося, щоб книжки трималися у відносно вигідному ціновому діапазоні — десь двадцять—тридцять євро. Нам справді дуже важливо пробитися до молоді. Наші видання мають бути доступними для студентів.
K&A: Як ви залучаєте свою аудиторію і розбудовуєте свою спільноту?
Астрід: Ми організовуємо багато речей: різні програми, дискусії, іноді щось геть неформальне, як-от те, що плануємо з вами наступного тижня (тут Астрід має на увазі зустріч із Катериною Носко і запрошеними кураторами, графічними дизайнерами, митцями з Амстердама). Ми маємо інституційних партнерів для наших заходів.
Пія: Ми пояснюємо, що хочемо зробити, і потім вони долучаються до розробки плану. А вже після цього ми робимо програму. Це був наш метод при презентації
майже кожного нашого видання. Ми запрошуємо якнайбільше людей і пропонуємо їм долучатися до дискусії.
Астрід: Що ще ми робимо? Є і дещо абстрактніша ідея, про яку ми вже давно думаємо, — створення такого собі книжкового клубу. Щоб люди, які до нього належать, були нашою найпершою спільнотою. Треба зрозуміти, як це організувати. Я справді вважаю, що це також спосіб вибудовувати зв’язки і зустрічатися з людьми на різних місцях.
Пія: Іноді наші автори самостійно організовують дискусії десь інде. І коли вони запитують, чи ми не проти, ми завжди відповідаємо: «Звісно, ні! Робіть на здоров’я!» Між нами цілковита довіра. Вважаю, що люди, які з нами працюють, роблять цінні речі. І те, що є цінним для них, не обов’язково має бути безпосередньо пов’язане з нами. Знову ж, ідеться про ту спільноту, яка в нас є.
Астрід: Ми не можемо фінансувати подібні публічні заходи. Але можемо надсилати книжки. Це така собі система супутників — власне, спільнота, — і нам треба бути дуже близько одне до одного. І всі ці системи також пов’язані між собою, кожна з яких має власну мету. І мені здається, це чудово, що інші теж хочуть щось робити.
K&A: В якому напрямку рухатиметься Valiz?
Астрід: Наша голова місія, хоч і не надто конкретна, є для нас своєрідним дороговказом. І ми доволі часто про це говоримо. Ми уявляємо, якими саме видавцями хочемо бути, якого типу дискусії хочемо вести та займати яку саме позицію, щоб не маніфестувати її формально. Напрям, у якому ми рухаємось, визначається відповідями на ці запитання.
З англійської переклала Роксоляна Свято
Cвітлини взято зі сторінки Valiz у facebook
