Фрагмент з есею «Спостереження за болем інших» С’юзен Зонтаґ

Фрагмент з есею «Спостереження за болем інших» С’юзен Зонтаґ

У березні 2024 року у серії warning books видавництва ist publishing вийшла третя книжка — «Спостереження за болем інших» С’юзен Зонтаґ у перекладі Ярослави Стріхи. Це великий есей про фотографії війн та геноцидів, роль фотографів та фотографок, про привілей дивитися на страждання з відстані. У фрагменті, який ми публікуємо, Зонтаґ пише про «екологію зображень» і втому від новин, що має довгу історію.

Ось запис Бодлера у щоденнику початку 1860-х: «Не можна розгорнути жодної газети, байдуже, якого дня, місяця чи року, щоб не знайти в кожному рядку страшних свідчень людської збоченості ... Кожна газета від першого рядка й до останнього — це просто пелена жахів. Війни, злочини, крадіжки, розпуста, тортури, злодіяння царів, народів і окремих осіб, всесвітня оргія звірств. Отаким огидним аперитивом людина цивілізована нині щоденно запиває свою ранкову учту».


У ті часи, коли писав Бодлер, у газетах ще не публікували фотографій. Але від цього його обвинувачення буржуазії, яка сідає за сніданок з ранковою газетою і широким вибором жахів з усього світу, нітрохи не відрізняється від сучасної критики: мовляв, ми щодня споживаємо по телебаченню і в ранкових газетах стільки жахів, що черствіємо. Нові технології забезпечують доступ до інформації без упину: тепер кількість зображень звірств і катастроф, які ми споживаємо, обмежена тільки тим, скільки в нас часу.


З часів виходу «Про фотографію» багато критиків стверджувало, що жахи війни завдяки телебаченню перетворилися на щовечірню банальність. Нас затоплюють зображення, які колись шокували й обурювали, і ми вже не можемо на них реагувати. Якщо перенапружити співчуття, то онімієш. Знайомий діагноз, але чого насправді вимагають ці критики? Щоб зображення звірств обмежували до, скажімо, одного дня на тиждень? Чи, ширше, щоб ми виробили таку собі «екологію зображень», до чого я закликаю у «Про фотографію»? Однак не буде ніякої екології зображень. Ніякий Комітет вартових не випише квоти на жахи, щоб ці зображення й далі шокували. А самі жахи не припиняться.


Висловлену у «Про фотографію» тезу — невпинне розповсюдження вульгарних і страшних зображень підточує нашу здатність реагувати на свій досвід з емоційною свіжістю й етичною доречністю — можна назвати консервативною критикою поширення таких зображень.


Я називаю цей аргумент консервативним, бо картинки підточують наше відчуття реальності. Але реальність існує незалежно від спроб ослабити її владу. По суті, це аргумент на захист реальності й загрожених стандартів того, що з нею потрібно взаємодіяти повніше.


Натомість радикальніша й цинічніша версія цієї критики стверджує, що захищати вже нічого: гігантська паща модерності прожувала реальність і виплюнула шмаття у вигляді зображень. Згідно з одним дуже впливовим аналізом, ми живемо у «суспільстві спектаклю». Кожну ситуацію потрібно спершу перетворити на спектакль, щоб вона була для нас реальною, тобто цікавою.


Люди й самі прагнуть стати зображеннями, знаменитостями. Реальність зреклася престолу. Залишилися тільки репрезентації в медіа.


Гучні слова. І для багатьох дуже переконливі, бо одна з прикмет модерності в тому й полягає, що людям подобається відчувати, наче вони здатні передбачити, який досвід на них чекає. (Цей погляд особливо асоціюється з текстами покійного Ґі Дебора, який вважав, що описує ілюзію чи обман, і Жана Бодріяра, який стверджує, що, на його думку, зараз існують тільки зображення й симульовані реальності; здається, на таких поглядах спеціалізуються французи.) Зараз часто кажуть, що війна, як і все, що здається реальним, mediatique — «медіатична». Такий діагноз озвучили кілька шанованих французьких туристів у Сараєві під час облоги, зокрема Андре Ґлюксманн: перемога чи поразка у цій війні залежатиме не від подій у Сараєві чи навіть у Боснії, а від подій у медіа. Часто стверджують, що «Захід» дедалі частіше сприймає війну як спектакль. Багато з тих, кому в сучасній політиці й культурі вчувалося щось неправильне, пустопорожнє чи по-ідіотськи тріумфальне, без зайвих рефлексій прийняли повідомлення про смерть реальності — як і смерть розуму, смерть інтелектуала, смерть серйозної літератури.


Стверджувати, що реальність перетворюється на спектакль — це карколомна провінційність. У такий спосіб універсалізуються глядацькі звички маленької освіченої когорти у заможній частині світу, де новини перетворилися на розвагу, — цей пізній підхід до перегляду новин є показовим здобутком «модерності» і передумовою до знищення традиційних форм політики, заснованих на партійності, де ще побутували справжні суперечки і дискусії. Припускається, що всі стали глядачами. Заявляється — з духу протиріччя, а не серйозно, — наче у світі не існує реальних страждань. Але зводити весь світ винятково до тих зон у заможних країнах, де населення має сумнівний привілей спостерігати за болем інших чи відвертатися від нього — це абсурдно. Так само абсурдно робити узагальнення щодо спроможності реагувати на страждання інших на основі винятково тих споживачів новин, які особисто не стикалися з війною, великою несправедливістю чи терором. Сотні мільйонів телеглядачів не збайдужіли до побаченого. Вони не можуть дозволити собі цю розкіш — дивитися на реальність згори вниз.


Припущення, що зображення звірств не мають великого впливу на глядача, а в самому їхньому розповсюдженні криється щось засадничо цинічне, вже стало штампом у космополітичних обговореннях таких фото. Зображення війни вважаються важливими, але це не розвіює підозр щодо мотивів тих, хто ними цікавиться чи їх продукує. Підозри походять з двох протилежних полюсів: від циніків, які зроду не бували на війні, і від стомлених війною, які проживають ті біди, що їх знімають фотографи.


Громадян модерності, споживачів насильства як спектаклю, адептів близькості без жодних ризиків привчають бути цинічними й сумніватися, чи щирість узагалі можлива. Дехто ладний на будь-що, аби тільки не зворушитися. Наскільки ж легше претендувати на позицію вищості зі свого дивана, вдалині від небезпек. Власне кажучи, критикувати тих, хто свідчить про війну, як «воєнних туристів» — це така поширена практика, що вона впливає на сприйняття професії воєнкорів.


І далі побутує думка, ніби апетит до таких зображень — прояв вульгарності й низькочолості, комерційне людожерство. У Сараєві в облозі посеред бомбардуван- ня чи під грім снайперської гвинтівки можна було почути, як місцевий мешканець кричить фоторепортерам (їх легко розпізнати за фотоапаратом на шиї):


— Чекаєте, коли снаряд вибухне, щоб нафотографувати трупів?


Інколи журналіст таки чекав саме на це, хоча рідше, ніж можна припустити, адже фотографи на вулиці посеред бомбардування чи снайперського обстрілу ризикували бути вбитими так само, як цивіли, за якими вони спостерігали. Ба більше, пошук гарної історії — не єдине, з чого черпали завзяття й відвагу фоторепортери, які висвітлювали облогу. Протягом цього конфлікту більшість досвідчених журналістів, що вели репортажі з Сараєво, не були нейтральними. А місцеві мешканці таки хотіли, щоб фотографи документували їхню біду: жертви зацікавлені в тому, щоб їхні страждання були представлені. Але вони хочуть, щоб страждання їхні здавалися унікальними. На початку 1994 року англійський фоторепортер Пол Лоу, який прожив у місті в облозі понад рік, підготував у почасти зруйнованій галереї виставку своїх боснійських фотографій, а також світлин, які зробив за кілька років до того в Сомалі; місцеві мешканці рвалися побачити нові світлини руйнування свого міста, котре на той час іще тривало, але їх обурило, що поруч розмістили фото із Сомалі. Лоу здавалося, що справа проста: він професійний фотограф і пишається цими двома корпусами робіт. Для містян Сараєва справа також була проста. Розмістити їхнє страждання поруч зі стражданням іншого народу — це порівнювати їхній біль (чиє пекло страшніше?) і зводити мучеництво Сараєва до просто одного епізоду в історії. Вони нарікали, що звірства в Сараєво не мають нічого спільного з африканськими подіями. Безперечно, в обурення був і расистський підтекст (Боснія — це Європа — невтомно нагадували своїм закордонним друзям мешканці Сараєва), але вони обурилися б і в тому разі, якби побачили в експозиції світлини злочинів проти цивільного населення в Чечні, Косово чи, власне, будь-якій іншій країні. Коли твої власні страждання поєднують із чужими — це нестерпно. 

Читати також
Фрагмент із книжки Павла Макова "Фонтан виснаження. Acqua Alta" Фрагмент із книжки Павла Макова "Фонтан виснаження. Acqua Alta" Фрагмент з книжки "Анрі Картьє-Брессон. Інтерв'ю та розмови 1951-1998" Фрагмент з книжки "Анрі Картьє-Брессон. Інтерв'ю та розмови 1951-1998" Розширене поле фотографії. Фрагмент з книжки Джорджа Бейкера Розширене поле фотографії. Фрагмент з книжки Джорджа Бейкера Нам треба бути дуже близько одне до одного: розмова видавчинь IST з видавчинями Valiz (Амстердам) Нам треба бути дуже близько одне до одного: розмова видавчинь IST з видавчинями Valiz (Амстердам) Відкриття Мистецької бібліотеки. Запис дискусії першого дня роботи міського простору Відкриття Мистецької бібліотеки. Запис дискусії першого дня роботи міського простору Товарні знаки модернізму: чому про це треба видавати книжки Товарні знаки модернізму: чому про це треба видавати книжки Паскаль Ґілен і Тайс Ляйстер. Культура у підмурках європейської спільноти Паскаль Ґілен і Тайс Ляйстер. Культура у підмурках європейської спільноти Паскаль Ґілен «Ми мусимо навчитися жити обіч радикально Іншого» Паскаль Ґілен «Ми мусимо навчитися жити обіч радикально Іншого» Труднощі перекладу або англомовна версія книжки «Де кураторство» як колективна практика Труднощі перекладу або англомовна версія книжки «Де кураторство» як колективна практика Борис Филоненко. «Собаку зовут Шедевр». Художественный проект Влада Краснощека Борис Филоненко. «Собаку зовут Шедевр». Художественный проект Влада Краснощека «Люди снова стали писать и читать», — Павел Маков об авторских книгах, новой книге «До По» и будущем, которое наступило «Люди снова стали писать и читать», — Павел Маков об авторских книгах, новой книге «До По» и будущем, которое наступило Фрагмент із книжки "Повітряна війна і література" В. Ґ. Зебальда Фрагмент із книжки "Повітряна війна і література" В. Ґ. Зебальда Джордж Бейкер: «Передусім, чи є фотографія медіумом? А може, формою медіума? Мистецтвом?» Джордж Бейкер: «Передусім, чи є фотографія медіумом? А може, формою медіума? Мистецтвом?» Виктор Мизиано «Если куратор — художник, то и художник может быть куратором» Виктор Мизиано «Если куратор — художник, то и художник может быть куратором» Сергей Братков «Мы знаем одержимых художников, но не знаем одержимых кураторов» Сергей Братков «Мы знаем одержимых художников, но не знаем одержимых кураторов» Доротея Ріхтер. Флуксус — художники як організатори Доротея Ріхтер. Флуксус — художники як організатори «Добрий комікс зробити складно». Фрагмент розмови Ганса Ульріха Обріста з Робертом Крамбом «Добрий комікс зробити складно». Фрагмент розмови Ганса Ульріха Обріста з Робертом Крамбом Никита Кадан «Начали строить землянку, чтоб защититься от грозы, — построили город» Никита Кадан «Начали строить землянку, чтоб защититься от грозы, — построили город» Значення присутності. Інтерв’ю Ганса Ульриха Ґумбрехта з Іваном Іващенком Значення присутності. Інтерв’ю Ганса Ульриха Ґумбрехта з Іваном Іващенком Фрагмент з каталогу «Перед майбутнім» Фрагмент з каталогу «Перед майбутнім» Конспект зустрічі Клубу книжкових амбасадорів IST Publishing Конспект зустрічі Клубу книжкових амбасадорів IST Publishing Ігор Чекачков. NA4JOPM8. Тексти Ігор Чекачков. NA4JOPM8. Тексти «Щасливі падіння» Євгенії Бєлорусець. Фрагменти «Щасливі падіння» Євгенії Бєлорусець. Фрагменти Конспект клубу книжкових амбасадорів. Зустріч третя Конспект клубу книжкових амбасадорів. Зустріч третя Фрагмент з книжки "Цикл лекцій про сучасне життя тварин" Євгенії Бєлорусець Фрагмент з книжки "Цикл лекцій про сучасне життя тварин" Євгенії Бєлорусець Розладнаний час. Фрагмент з книжки Ганса Ульриха Ґумбрехта Розладнаний час. Фрагмент з книжки Ганса Ульриха Ґумбрехта Фрагмент із книжки "Терор з повітря" Петера Слотердайка Фрагмент із книжки "Терор з повітря" Петера Слотердайка Борис Філоненко. Візуальний есей “🐴 — двері” Борис Філоненко. Візуальний есей “🐴 — двері” Перформування спільного міста. Фрагмент з книжки Паскаля Ґілена Перформування спільного міста. Фрагмент з книжки Паскаля Ґілена Як ми бачимо. Джон Берджер. Фрагмент Як ми бачимо. Джон Берджер. Фрагмент Павло Маков "Фонтан виснаження. Acqua alta".  Другий кураторський стейтмент Павло Маков "Фонтан виснаження. Acqua alta". Другий кураторський стейтмент Фрагмент із книжки «Розмови про архітектуру» Фрагмент із книжки «Розмови про архітектуру» У м'яті. Фрагмент коміксу Бориса Філоненка, Данила Штангеєва й Антона Резнікова У м'яті. Фрагмент коміксу Бориса Філоненка, Данила Штангеєва й Антона Резнікова Як видати книжку: конспект з Book Champions Weekend 2021 Як видати книжку: конспект з Book Champions Weekend 2021 Конспект клубу книжкових амбасадорів. Зустріч друга. Як працює Іст паблішин Конспект клубу книжкових амбасадорів. Зустріч друга. Як працює Іст паблішин Інвестування у культуру: коментарі про мотивацію, книжки та любов Інвестування у культуру: коментарі про мотивацію, книжки та любов “А комусь ще подобаються міста? Екологія проти модернізації”. Фрагмент “А комусь ще подобаються міста? Екологія проти модернізації”. Фрагмент Продукування присутності. Фрагмент з книжки Ганса Ульриха Ґумбрехта Продукування присутності. Фрагмент з книжки Ганса Ульриха Ґумбрехта Вивчаючи світовий досвід: вестернізація радянських логотипів у 1960–1980-х роках. Рокас Суткайтіс Вивчаючи світовий досвід: вестернізація радянських логотипів у 1960–1980-х роках. Рокас Суткайтіс Доротея Ріхтер. Художники й куратори як автори — конкуренти, співавтори чи колеги Доротея Ріхтер. Художники й куратори як автори — конкуренти, співавтори чи колеги