Розладнаний час. Фрагмент з книжки Ганса Ульриха Ґумбрехта

Розладнаний час. Фрагмент з книжки Ганса Ульриха Ґумбрехта

«Розладнаний час» Ганса Ульриха Ґумбрехта є збіркою статей під номером шість у серії книжок Small Run Books. Переклад серії текстів здійснено Іваном Іващенко, який також є перекладачем фундаментальної роботи Ґумбрехта «Продукування присутності», що ми видаємо у серпні 2020 року за підтримки House of Europe.Нижче ми публікуємо фрагмент одного з текстів Ґумбрехта із збірника «Розладнаний час».

Та чому взагалі важливо наполягати на тому, що перегляд спорту чи їда в топ-
ресторані є формами естетичного досвіду? Це якось покращить їжу, якою ми
насолоджуємося, чи гру, яку дивимось? Узайві й казати, що гарні ігри чи добра їжа не потребують такого штибу просування (і в найгіршому разі це приховуватиме їхню знадливу красу під ковдрою банальних академічних кольорів). Я вважаю, що важливо говорити про модальності естетичного досвіду, який виникає в межах повсякденних рамець і «виняткових» умов, які ми назвали «кризами», бо маю враження, що інституційно «офіційні» рамці естетичного досвіду протягом останніх двох чи трьох століть були на диво негнучкими. Кількість ситуацій, які західна культура назвала відповідними для продукування естетичного досвіду, були напрочуд малою, а їхні форми — негнучкими: книжки у вишуканих обкладинках,написані в певних дискурсивних межах, музеї та картини чи малюнки в дерев’яних рамах, концертні зали та малі канони музичних творів, бажано створених за півстоліття між 1780 та 1830 роками, й принагідна давно вихолощена «провокація» бляшанки з супом чи предмета сантехніки — замість непретензійної мелодії, яку ви чуєте в автівці по радіо, або графіті, яке бачите десь на вулиці (чому п’ятнадцять років тому графіті привертали набагато більше уваги, ніж сьогодні?). За винятком цих
аванґардистських «гепенінґів», які так уперто намагаються протистояти крихті
інституційного мистецтва, що — парадоксально — самі стають його гіперболою, нині нічим із того, що не вписується в усталені двісті років тому рамці естетичного досвіду, не дозволено насолоджуватися як прекрасним чи піднесеним.

Водночас важко опиратися враженню та уникати висновку, що деякі з цих
традиційних рамець естетичного досвіду в термінах їхніх змістів та ефектів не лише на диво негнучкі, а й досягли високого рівня виснаження. Для унаочнення своєї думки я навмисно звернуся до естетичного об’єкта, з яким особливо не обізнаний, — аби подати себе як соціологічно типовий випадок та, авжеж, не для того, щоби брати під сумнів смак тих, хто дістає насолоду від цієї конкретної форми мистецтва. Я хочу розглянути тип музики, який ми називаємо «сучасною класичною музикою», — передусім музику, створену в традиції атональної революції, але також певні форми надзвичайно витонченого джазу. Незалежно від безперечно істотних переваг цих музичних жанрів, існує два спостереження, які я пов’язую зі станом виснаження в наших рамцях естетичного досвіду.

Перше спостереження полягає в тому, що величезна кількість знання та
витонченості, потрібних для розуміння форми й насолоди красою сучасної класичної музики, породжують ефект (якщо вдатися до винайденої Нікласом Луманом формули) перетворення умов залучення на механізми соціального вилучення [24] . Ще одним симптомом виснаження, який я хочу згадати, є сучасна одержимість «авторефлексійними» жестами як гаданим центральним ефектом естетичного досвіду. Скільки ще відвідувачів музеїв нудитиме до напівсмерті самозвинувачувальний трюїзм про те, що музеї (ненавмисне чи ні) надають певної аури навіть найбанальнішим об’єктам? Скільком іще поколінням читачів поезії з катівською настирливістю нагадуватимуть, що, далебі, можливо створювати послідовності слів, навіть послідовності слів у виразній ритмічній формі, де слова не народжують виразного (чи й узагалі жодного) значення? Звідки походить потреба чи жадання (уточню: за межами академічного середовища) такої кількості мистецтва й літератури, що поглинають самих себе, одержимо доводячи, що вони справді є мистецтвом і літературою?

Доведення, що мистецтво й література справді є «Мистецтвом» і «Літературою» (і протести проти цього), мали свою функцію за тих давно минулих аванґардистських днів, коли митці й автори хотіли боротися з «автономією», тобто «незацікавленістю» в продукуванні й рецепції мистецьких творів і літературних текстів. Сьогодні ми вже так не виступаємо проти артистичності мистецтва. Навпаки, для нас стало вкрай важливо усвідомлювати малі повсякденні кризи, з яких зрештою можуть випливати острови й невідомі нові краї естетичної автономії. Адже цілком можливо, що без таких криз і островів ресурси естетичного досвіду висохнуть у межах тих завузьких рамець та їхніх негнучких умов. І цілком може виявитися, як це часто бувало в минулому, що ми, академічні фахівці з естетичного досвіду, будемо останніми, хто помітить, якою драматичною стала ця ситуація.

Та як ми можемо зробити щось краще — чи має існувати якийсь (хай навіть
марґінальний) простір, де ми, науковці, досі можемо з певним реалізмом проживати деінде давно звітрену мрію про «політичність»? З певністю, якої подеколи не наважуємося озвучити, ми знаємо й відчуваємо, що сьогодні багато форм та інституційних умов естетичного досвіду й естетичної автономії, які ми викладаємо (а отже, продовжуємо канонізувати), втратили свою привабливість та життєздатність і вже давно записалися до (раніше бентежної) рубрики субсидованої розваги. На жаль, ми однаково добре знаємо, що великодушна соціалістична обіцянка та поетична аванґардистська мрія про «злиття життя й мистецтва» ніколи не справдиться, ніколи не настане оздоровлення, відживлення та, врешті, піднесення тих виснажених рамець естетичної автономії.

Але, мабуть, намагання відживити ці рамці, тобто захистити Мистецтво й повернути його до нового життя за традиційних умов автономії, просто є хибним підходом. Зовсім не тому, що «естетична автономія» носитиме немодні налички «буржуазності», «капіталістичності» абощо, в чию слушність чи силу вилучення сьогодні й так ніхто не вірить. Радше може бути так, що на перетині можливостей, які пропонує сучасна техніка, і пожадання перезачаклування (безперечно, здебільшого спровокованого й створеного тією самою сучасною технікою), ми маємо шанс відкрити потенціал для набагато розпорошенішої та децентралізованішої мапи естетичних утіх і набагато менш «автономного», банального та жорсткого стилю й жесту Мистецтва. Ми можемо знайти щось на зразок повсюдності тих японських рамець, що посилюють увагу.

Чи справді існуватиме така можливість, залежатиме багато в чому від здатності
митців уникати її перетворення на «програму». Я-бо тут кажу не про складні переваги нових мистецьких форм на зразок «відеоарту» чи «цифрових інсталяцій», а радше (в дусі Неруди) про безпосередні втіхи на кшталт керування потужною автівкою, їзди швидкісним потягом, писання старою авторучкою чи, щонайменше для декого з нас, запуску нової програми на комп’ютері, тобто про втіхи, що, авжеж, не вимагають інституційного статусу естетичної автономії. Радше перехоплення (а не поширення) таких можливостей може стати порятунком утопічних понять і тверджень, що їх хотіли просувати Вільям Морис та Освальд Шпенґлер, Джон Дьюї та Мартин Гайдеґер, дизайнери моди в ранньому Совєтському Союзі та поети під час іспанської громадянської війни.

Читати також
Значення присутності. Інтерв’ю Ганса Ульриха Ґумбрехта з Іваном Іващенком Значення присутності. Інтерв’ю Ганса Ульриха Ґумбрехта з Іваном Іващенком Виктор Мизиано «Если куратор — художник, то и художник может быть куратором» Виктор Мизиано «Если куратор — художник, то и художник может быть куратором» “А комусь ще подобаються міста? Екологія проти модернізації”. Фрагмент “А комусь ще подобаються міста? Екологія проти модернізації”. Фрагмент Як видати книжку: конспект з Book Champions Weekend 2021 Як видати книжку: конспект з Book Champions Weekend 2021 Продукування присутності. Фрагмент з книжки Ганса Ульриха Ґумбрехта Продукування присутності. Фрагмент з книжки Ганса Ульриха Ґумбрехта Вивчаючи світовий досвід: вестернізація радянських логотипів у 1960–1980-х роках. Рокас Суткайтіс Вивчаючи світовий досвід: вестернізація радянських логотипів у 1960–1980-х роках. Рокас Суткайтіс Фрагмент із книжки "Терор з повітря" Петера Слотердайка Фрагмент із книжки "Терор з повітря" Петера Слотердайка Паскаль Ґілен «Ми мусимо навчитися жити обіч радикально Іншого» Паскаль Ґілен «Ми мусимо навчитися жити обіч радикально Іншого» «Щасливі падіння» Євгенії Бєлорусець. Фрагменти «Щасливі падіння» Євгенії Бєлорусець. Фрагменти Інвестування у культуру: коментарі про мотивацію, книжки та любов Інвестування у культуру: коментарі про мотивацію, книжки та любов Товарні знаки модернізму: чому про це треба видавати книжки Товарні знаки модернізму: чому про це треба видавати книжки Як ми бачимо. Джон Берджер. Фрагмент Як ми бачимо. Джон Берджер. Фрагмент Розширене поле фотографії. Фрагмент з книжки Джорджа Бейкера Розширене поле фотографії. Фрагмент з книжки Джорджа Бейкера Ігор Чекачков. NA4JOPM8. Тексти Ігор Чекачков. NA4JOPM8. Тексти Борис Філоненко. Візуальний есей “🐴 — двері” Борис Філоненко. Візуальний есей “🐴 — двері” Борис Филоненко. «Собаку зовут Шедевр». Художественный проект Влада Краснощека Борис Филоненко. «Собаку зовут Шедевр». Художественный проект Влада Краснощека Никита Кадан «Начали строить землянку, чтоб защититься от грозы, — построили город» Никита Кадан «Начали строить землянку, чтоб защититься от грозы, — построили город» «Добрий комікс зробити складно». Фрагмент розмови Ганса Ульріха Обріста з Робертом Крамбом «Добрий комікс зробити складно». Фрагмент розмови Ганса Ульріха Обріста з Робертом Крамбом Фрагмент з книжки "Цикл лекцій про сучасне життя тварин" Євгенії Бєлорусець Фрагмент з книжки "Цикл лекцій про сучасне життя тварин" Євгенії Бєлорусець Конспект клубу книжкових амбасадорів. Зустріч друга. Як працює Іст паблішин Конспект клубу книжкових амбасадорів. Зустріч друга. Як працює Іст паблішин Доротея Ріхтер. Флуксус — художники як організатори Доротея Ріхтер. Флуксус — художники як організатори Фрагмент із книжки "Повітряна війна і література" В. Ґ. Зебальда Фрагмент із книжки "Повітряна війна і література" В. Ґ. Зебальда Паскаль Ґілен і Тайс Ляйстер. Культура у підмурках європейської спільноти Паскаль Ґілен і Тайс Ляйстер. Культура у підмурках європейської спільноти Фрагмент з книжки "Анрі Картьє-Брессон. Інтерв'ю та розмови 1951-1998" Фрагмент з книжки "Анрі Картьє-Брессон. Інтерв'ю та розмови 1951-1998" У м'яті. Фрагмент коміксу Бориса Філоненка, Данила Штангеєва й Антона Резнікова У м'яті. Фрагмент коміксу Бориса Філоненка, Данила Штангеєва й Антона Резнікова Відкриття Мистецької бібліотеки. Запис дискусії першого дня роботи міського простору Відкриття Мистецької бібліотеки. Запис дискусії першого дня роботи міського простору Конспект клубу книжкових амбасадорів. Зустріч третя Конспект клубу книжкових амбасадорів. Зустріч третя Доротея Ріхтер. Художники й куратори як автори — конкуренти, співавтори чи колеги Доротея Ріхтер. Художники й куратори як автори — конкуренти, співавтори чи колеги Фрагмент із книжки «Розмови про архітектуру» Фрагмент із книжки «Розмови про архітектуру» Труднощі перекладу або англомовна версія книжки «Де кураторство» як колективна практика Труднощі перекладу або англомовна версія книжки «Де кураторство» як колективна практика Конспект зустрічі Клубу книжкових амбасадорів IST Publishing Конспект зустрічі Клубу книжкових амбасадорів IST Publishing Джордж Бейкер: «Передусім, чи є фотографія медіумом? А може, формою медіума? Мистецтвом?» Джордж Бейкер: «Передусім, чи є фотографія медіумом? А може, формою медіума? Мистецтвом?» Сергей Братков «Мы знаем одержимых художников, но не знаем одержимых кураторов» Сергей Братков «Мы знаем одержимых художников, но не знаем одержимых кураторов» Фрагмент із книжки Павла Макова "Фонтан виснаження. Acqua Alta" Фрагмент із книжки Павла Макова "Фонтан виснаження. Acqua Alta" Нам треба бути дуже близько одне до одного: розмова видавчинь IST з видавчинями Valiz (Амстердам) Нам треба бути дуже близько одне до одного: розмова видавчинь IST з видавчинями Valiz (Амстердам) Павло Маков "Фонтан виснаження. Acqua alta".  Другий кураторський стейтмент Павло Маков "Фонтан виснаження. Acqua alta". Другий кураторський стейтмент «Люди снова стали писать и читать», — Павел Маков об авторских книгах, новой книге «До По» и будущем, которое наступило «Люди снова стали писать и читать», — Павел Маков об авторских книгах, новой книге «До По» и будущем, которое наступило Перформування спільного міста. Фрагмент з книжки Паскаля Ґілена Перформування спільного міста. Фрагмент з книжки Паскаля Ґілена