Публікуємо фрагмент з книжки серіі small run books “А комусь ще подобаються міста? Екологія проти модернізації”.
Антропологи говорять: про капіталізм, екологію, апокаліпсис
Брюно Латур, Ізабель Стенґерс, Анна Цзин, Нільс Бубандт
Інститут політичних досліджень (Sciences Po), Париж, Франція; Кафедра філософії й етики Вільного університету Брюсселя; Кафедра антропології Каліфорнійського університету в Санта-Крусі; Кафедра антропології Орхуського університету.
Капіталізм трансформує світ, змінюючи регістри того, що Фелікс Ґваттарі (2000) назвав «трьома екологіями», а саме: регістр довкілля, соціальних зв’язків і людської суб’єктивності. Інакше кажучи, екологія водночас і людей, і не-людей радикально твориться і нищиться відповідно до логіки капіталізму. Якщо це так, то потрібно критично теоретизувати, концептуалізувати й емпірично дослідити це (зне)творення, щоб привести динаміку капіталізму та екології людей і не-людей до спільної аналітичної рамки. Це, імовірно, означало б переформулювання значень капіталізму та екології, що дало б змогу екологічному мисленню переорієнтувати дослідження капіталізму та нових видів капіталістичної критики, щоб посприяти вивченню екологічної кризи. Це означало б переосмислення вододілу між людиною та не-людиною. Нарешті, це означало б підваження не тільки єдності капіталістичної логіки та капіталістичної економіки (Bear et al. 2015), а й телеології капіталістичної історії. Адже хоч ліберально-демократичний капіталізм є політичним гегемоном у світі, його статус сьогодні далекий від переможного маршу, яким його уявляв Френсіс Фукуяма та інші (Fukuyama 1992). У тіні екологічної та кліматичної кризи капіталізм почала переслідувати апокаліптична заграва. Тепер тріумфальний кінець історії для багатьох радше схожий на кінець світу. Як же нам досліджувати теперішнє у світі, у якому майбутнє вже не таке, як ми про нього звикли думати? І що для вивчення капіталізму означає те, що найбільший виклик для нього — не наявне «політичне інше» (як-от комунізм), а «екологічне інше», невідома формація, яку інколи називають «Ґея» (Lovelock and Margulis 1974; Latour 2017), а інколи «антропоцен»? Антропологи підхопили цей виклик і взялися вивчати, як політичне та екологічне по-іншому проростає на глобальних уламках капіталістичного руйнування (Helmreich 2009; Kirksey 2015; Tsing 2015; Haraway 2016; Tsing et al. 2017). Як же для цього завдання найкраще підготувати соціальну теорію сучасності? Яке теоретичне оновлення потрібне для вивчення водночас і (не)передбачуваності капіталістичного руйнування, і несподіваних форм поширення людського та не-людського в умовах руїн капіталізму й екологічних змін? Яка можлива політика надії і які потрібні методи для вивчення вуглецевого, акселерованого екологічного апокаліпсиса наших часів?
Цим темам присвячена наведена далі розмова, записана в червні 2016 року. Запис інтерв’ю розшифрувала Матильда Хьойруп, публікацію підготував редактор Ethnos Нільс Бубандт зі згоди трьох учасників.
БРЮНО ЛАТУР — професор Інституту політичних досліджень у Парижі (Sciences Po), де він також є науковим керівником MédiaLab. Протягом понад трьох десятиліть публікація кожної з більш як двадцяти книг Брюно Латура сама по собі визначала порядок денний наукових дискусій, змінюючи те, як соціальні та гуманітарні науки розуміють і вивчають технології, науки, демократію, релігію, сучасність, соціальні явища тощо. Три останні книги Брюно Латура «Дослідження модусів існування» (2013b), «Перезавантажити сучасність!» [Reset Modernity!] (2016) і «Перед лицем Ґеї» (2017) перенесли його проєкт на нову колективну, експериментальну й політичну територію. Книги загострюють увагу на невідкладній потребі переглянути ставлення модерності до її власного земного обґрунтування у світлі драматичних екологічних змін і дають теоретичне уявлення про те, з чого слід розпочати.
ІЗАБЕЛЬ СТЕНҐЕРС — професорка кафедри філософії та етики Вільного університету Брюсселя. Має досвід роботи в різних наукових сферах, від хімії до філософії, і протягом десятиліть розробляла таку політично критичну науку, що долає межі природничих і гуманітарних наук. «Інша наука» (2017), як наголошує дослідниця, таки можлива. Це наполягання оприявнилося вже доволі рано після публікації 1984 року її новаторської розвідки «Лад із хаосу», що була написана у співавторстві з лауреатом Нобелівської премії Іллею Пригожиним. Деякі серед нещодавно опублікованих книг Ізабель Стенґерс, зокрема «Капіталістичне чаклунство: зняти закляття» (у співавторстві з Філіпом Піньяром, 2011) та «У часи катастроф: як опиратися варварству, що насувається» (2015), безпосередньо звертаються до інфернальних і «чаклунських» зв’язків між капіталістичною логікою та екологічною катастрофою.
АННА ЦЗИН — професорка антропології Каліфорнійського університету в Санта-Крусі та професорка антропології Орхуського університету (Данія), де з 2013 року очолює проєкт AURA (міждисциплінарна програма досліджень антропоцену в Орхуському університеті). Її деталізовані та стимулюючі дослідження жорстоких ефектів і непередбачених наслідків капіталістичних механізмів для співвидових життєсвітів стали справді новаторськими для багатовидової етнографії, водночас спонукаючи на вивчення глобального капіталізму в нових напрямах. Серед публікацій Анни Цзин: «Тертя: антропологія глобального зв’язку» (2005) і колективна збірка «Мистецтво жити на пошкодженій планеті» (2017). Її остання монографія «Гриб на краю світу: про можливості життя на руїнах капіталізму» (2015) здобула Премію ім. Ґреґорі Бейтсона, а також Премію ім. Віктора Тернера в галузі етнографічних досліджень.
Нільс
Здається, ви вперше зустрічаєтеся втрьох в одній аудиторії, чи не так?
Анна
Ми перетиналися раніше одне з одним, але не водночас…
Нільс
У такому разі це історична подія! А також чудова нагода виявити деякі ваші спільні риси, серед яких — прагнення досліджувати світ, у якому водночас фігурують і люди, і не-люди. Ваші підходи доволі сильно перетинаються, але вони також сповнені продуктивної напруги або тертя. За відсутності кращого об’єднавчого терміна я уявляю спільне підґрунтя ваших проєктів у вигляді триголового дракона: «капіталізму», «екології», «апокаліпсиса». Звісно, ви можете прикінчити всього дракона, але мені здається, що така структура полегшить нашу бесіду. Сподіваюся, ми зможемо зачепити такі три широкі теми або питання в нашій розмові: що таке капіталізм? Чи є дослідження екології нашим союзником? Чи може апокаліпсис бути корисним тропом?
Брюно
Скільки в нас є часу?
Нільс
Приблизно година…
Брюно
Ми впораємося з усім цим за годину? [Сміється]
Нільс
Побачимо, як далеко зайдемо. Розпочнімо з «капіталізму». Це дискусійне слово, що тягне за собою багато багажу. Можете побіжно окреслити, яке розуміння капіталізму фігурує у вашій роботі?
Ізабель
Хто перший?
Брюно
Ви маєте розпочати, Ізабель! Це поняття найбільш присутнє у ваших працях.
Ізабель
Гаразд, на мою думку, вивчення капіталізму — це спосіб підступитися до сучасного становища нашого світу. Це спосіб не забувати Маркса і не приймати стандартний наратив капіталізму як вільного ринку. Це спосіб звернутися до самої логіки капіталізму, який не слід плутати з проєктом окремих людей. Але для мене це також спосіб звернутися до тих людей, які сьогодні сприймають Маркса всерйоз у контексті, у якому, думаю, сталося те, що я назвала б «проґавленою нагодою». Фелікс Ґваттарі був одним із тих, хто намагався поєднати турботи зелених партій із турботами лівих. Я сама підтримувала невеличку партію, що називалася VEGA (Verts pour une gauche alternative), — організація бельгійських зелених за альтернативну лівицю, створена в 1986 році. Утім, на той час єднання не сталося. Озираючись назад, можемо сказати, що та зустріч між зеленими та лівими, безперечно, не відбулася через поважні історичні підстави, але для мене це й досі залишається проґавленою нагодою. Одне із завдань моєї книги про грядуще варварство (Stengers 2015) — спробувати думати про капіталізм у такий спосіб, щоб звернутися до тих, хто успадкував цю проґавлену нагоду. Не для того, щоб переграти минуле, а радше щоб поглянути в майбутнє. Я написала ту книжку французькою мовою в 2007 році, тобто вже доволі давно, і, либонь, сьогодні я написала б її інакше. Але одна з речей, які я вважала важливими на ту пору, полягала в тому, щоб повернутися до оповіді Маркса про «спільне» — про його обгороджування та зв’язок із тим, що Маркс назвав первісним накопиченням, — і відмовитися від будь-якого телеологічного погляду, наполягати на тому, що ці процеси призводять до повного руйнування. Адже ми маємо гостре політичне зацікавлення в баченні «спільного» як спільного життя між різнорідними людьми, які, утім, погоджуються «жити в одному лісі». Стверджувати, що капіталізм можна описати як експлуатацію, означає перетворити його на суто людське питання. Однак капіталізм також є історією експропріації. І експропріація для мене означає щось таке, що ви, Анно, маєте на увазі під «відчуженням» (Tsing 2015: 5): буття, яке відокремлює від того, що робить вас живим, а також становище, у якому ви перестаєте мислити, уявляти й помічати певних істот і стосунки. У цьому сенсі наратив капіталізму — це також оповідь, згідно з якою деякі люди, з одного боку, стають дуже (я б не сказала «розумними», радше «продуктивними») винахідливими в доволі вузькому розумінні. З іншого боку, дедалі більше людей починають вважати «бенефіціарами» (мовляв, тепер навіть робітники користають із «переваг» роботи, яку ще треба «заслужити») чогось такого, що стало можливим «в іншому місці», поза межами їхньої досяжності. І ось це звуження у двох регістрах («які люди важливі?» та «яке знання важливе?») я хотіла перетворити на проблему, бо в майбутньому — і даруйте, Анно, зараз я ще раз поцуплю ваші слова — ми мусимо «навчитися жити на руїнах». Щоб цей процес навчання розпочався, ми маємо відновити або повернути собі здатність формулювати власні запитання, не приймаючи вже готові. З початку цього століття я дуже зацікавилася рухом відьом-неоязичниць (Pignarre and Stengers 2011, Stengers 2012), який, по суті, є рухом за відновлення, або повернення, регенерацію сил [reclaiming]. І ця ідея «відновлення», що означає не лише «повернути собі щось», а й «зцілити», дуже важлива, це те, що проґавив марксизм, коли звів питання капіталістичної критики до питання усвідомлення брехні ідеології. Думаю, що всі ми, включно з людьми-«виробниками» — тими, хто вважає себе мислячими агентами, — непомалу потребуємо зцілення. І я не маю на увазі одне велике зцілення. Ні, нам потрібно стільки процесів зцілення, скільки є місць і форм.
Нільс
У ваших працях спільно з Філіпом Піньяром ви розглядаєте капіталізм як певний різновид чаклунства (Pignarre and Stengers 2011). То ви розумієте «зцілення» як своєрідне «античаклунство»?
Ізабель
Саме так! У будь-якому місці, де існує культура чаклунства, цінують мистецтво захисту від нього, розпізнаючи його впливи. Думаю, що марксистська традиція по-своєму описала чаклунські впливи з боку влади, але їй не вдалося розгледіти всього мистецтва її чарів. Отож, так, я б сказала, що для мене сенс відновлення полягає в спротиві — і тут я, певно, цитую вас обох, Анно та Брюно, — «глобальним аналізам», для того, щоб примножувати активістські способи регенерації сил. Я не оптимістка, але, мабуть, це єдине, що ми можемо зробити без марень.
Нільс
Брюно, ви стверджуєте, що капіталізм — «це не сутність, наявна у світі, а певний афект, що впливає на нас під час спроби поміркувати про цю дивну суміш зі злиднів і розкоші, з якими ми зіштовхуємося» (Latour 2014a).
Придбати книгу з серіі small run books “А комусь ще подобаються міста? Екологія проти модернізації”.
